До Дня вшанування пам’яті захисників України, 29 серпня, в рамках Всеукраїнської акції «Сонях» у Запоріжжі відбувся мітинг. Близько трьох сотень містян, зокрема батьки та родичі загиблих бійців на Сході країни, волонтери, військові та інші прийшли вшанувати пам'ять загиблих воїнів хвилиною мовчання й покласти квіти до пам’ятника «Запорізьким захисникам України» у парку Металургів.
Захід на честь вшанування пам’яті захисників України розпочався з інтермедійної частини: співали пісні, продемонстрували танцювальну композицію, військовослужбовці зачитували вірші. Дехто з батьків загиблих бійців на Сході України та військовослужбовці виступили біля відкритого мікрофону.
«Кажуть, воїни про яких пам’ятають – вони в строю, в кожній бригаді. То давайте пам’ятати, і шанувати наших героїв», - каже мати загиблого героя України Даніїла Касьяненка Марина Касьяненко
За підрахунками правоохоронців на заході було близько 300 містян, а також чергували медики, військовослужбовці Нацгвардії, Збройних сил України та інші. Запоріжанки Ніна Куликова та Ніяра Мамутова в АТО нікого не втратили, але прийшли вшанувати пам'ять захисників України. Ніна Кулікова взяла з собою й плакати з висловами письменників Василя Шкляра та Еpix Марії Ремарк.
«Прийшла вшанувати усіх, хто загинув, хто воював, і хто воює до сих пір там за нашу самостійну Україну. Нагадати людям, бо дуже багато людей, які цього нічого не розуміють. Зрозуміло, що таке для нас українців самостійна держава, державна мова і т.д. Багато вже звиклися з Росією, забули, що вони українці зовсім вже», - каже запоріжанка Ніна Кулікова.
«В нас ніхто не загинув, але в нас болить душа за кожного захисника України, який захищає нашу Батьківщину, спільну Батьківщину. Ми знаємо, що зараз коїться на Донбасі, пам’ятаємо, що з Кримом, тому я думаю, що кожен громадянин має вшановувати цей день», - розповіла голова кримськотатарської громадської організації «Ана Юрт» Ніяра Мамутова.
Запоріжанка Галина Гончаренко каже, військовою волонтеркою стала після загибелі сина Михайла. Чоловік пішов на війну в перші дні мобілізації, згадує жінка. Загинув її син, прикриваючи побратимів, які втрапила у засідку, каже Галина. Не впадати у відчай і жити далі допомагає бажання – «не осоромити сина», наголошує волонтерка.
«Мишко прикривав відхід групи, і виявилося, що бронежилет не витримує кулеметної кулі, він взяв вогонь на себе. На фронт я не пішла тому що Михайло встиг в мене взяти обіцянку, що на фронт я не піду, тому я повинна була щось зробити. Ми повинні прагнути тільки перемоги. Заради пам’яті тих, хто поклав життя, заради тих, хто зараз виборює нашу волю, нашу незалежність ми повинні пам’ятати, це дуже важливо, це життєво важливо, бо якщо ми будемо жалюгідно зазирати в очі Путіна і бачити там «желание мира», або бажати мира будь-якою ціною, або яка нам буде різниця – де буде наша честь та гідність, і де буде наша воля», - каже Галина.
Після вшанування пам’яті воїнів АТО хвилиною мовчання та покладанням квітів до пам’ятного знаку й стел з фотографіями бійців, всі охочі містяни, а також представники різних релігійних конфесій рушили на Кушугумський цвинтар, аби провести спільний молебень.
На Кушугумському цвинтарі похований 121 боєць АТО, з них 65 могил невідомого солдата. До воїнів на могили військовослужбовці та містяни поклали зменшену копію українського прапора та значок із зображенням соняха. Також у присутніх були прищеплені на грудях маленькі соняхи, символи пам’яті та скорботи. Соняхи обрали, бо це рослина, яка квітла під час загибелі бійців в 2014 році, зокрема під час виходу з Іловайського котла.
