За тиждень, з 17 по 23 лютого 2025 року, Суспільному стало відомо про загибель 23 оборонців з Вінниччини.
Схиляємо голови перед їхньою мужністю та висловлюємо співчуття родинам і близьким. Вічна пам'ять воїнам, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави!
Іван Нагорний
Нагорний Іван Анатолійович, 1989 року народження, житель селища Оратів службу проходив на Харківському напрямку поблизу Вовчанська. У лавах Збройних сил України боєць служив командиром мінометного розрахунку.
28.12.2024 року в результаті скиду з російського дрона захисник отримав поранення. Отримав важкі поранення, лікувався у Харкові, Вінниці, Києві. Попри всі зусилля лікарів, воїна врятувати не вдалося.
Василь Василюк
Народився Василь Васильович 16 січня 1979 року в селі Бабин, тут закінчив школу, потім за направленням від місцевого сільськогосподарського підприємства навчався на механіка. По завершенню навчання працював трактористом. Згодом продовжив свій трудовий шлях в Бабинському цукровому заводу та в Іллінецькому цукровому заводі.
19 травня 1997 року Василь був призваний на строкову військову службу. Служив у внутрішніх військах МВС в м.Запоріжжя. Після служби повернувся на роботу в рідне господарство. Одружився, виховував дві донечки: Вікторію та Оксану.
У 2014 році зі зброєю у руках захищав суверенітет незалежність України. Понад рік служив у Національній гвардії України, виконував завдання у зоні АТО в Луганській і Донецькій областях. 2015 року важко захворів, неодноразово лікувався у Вінницькому шпиталі. 15 лютого серце Василюка Василя Васильовича зупинилося.
Василь Ліщук
Василь Ліщук добровольцем долучився до лав Збройних сил України у перший день повномасштабного російського вторгнення. Воював у лавах 144-ї окремої піхотної бригади. Був старшим солдатом, помічником гранатометника. Виконував військові завдання на донецькому напрямку. Життя Захисника обірвалося торік 15 червня у бою поблизу села Новомихайлівка Мар’їнської міської громади Покровського району. Йому було 49 років.
Народився Василь Анатолійович 23 червня 1974 року у селі Вінож Могилів-Подільського району. Після закінчення школи вивчився у Вінниці на водія тролейбуса та довгий час перевозив пасажирів за міськими маршрутами. А останнім цивільним місцем роботи стала компанія з виготовлення професійного музичного обладнання, де працював складальником електроприладів.
"За що не брався, у нього все виходило до ладу. Василь взагалі дуже відповідально ставився до роботи. Був товариським, чесним та відкритим, – розповідає дружина полеглого воїна Наталія. – Важко знайти людину, чиє б серце містило більше доброти як у нього. І він невтомно обдаровував своїм теплом усіх, хто був поруч".
Вадим Урдинець
Вадим Урдинець мобілізувався до війська влітку 2023 року. Служив у 456-й бригаді транспортної авіації імені Дмитра Майбороди, а також у складі 129-ї окремої бригади територіальної оборони виконував бойові завдання на східному кордоні країни. Свій останній бій з окупантами воїн прийняв 10 лютого. Йому було 30 років.
Народився Вадим Урдинець у вінницькій багатодітній родині, у якій, окрім нього, мама виховувала ще трьох братів та сестричку. Він був наймолодшим. Навчався у ліцеї №6, а потому здобув диплом на кафедрі екології та екологічної безпеки у Вінницькому національному технічному університеті. Мав за плечами й строкову армійську службу. А свій трудовий шлях вирішив пов’язати з IT-сферою, навички якої опанував самотужки.
"Вадим професійно займався 3D-малюванням. Мав до цього великий талант і пристрасть. А ще був прихильником здорового способу життя: тверезо дивився на світ та бачив прекрасне у простому, – розповідає брат полеглого Героя Євген. – Він із легкістю взяв на себе турботу про матір, із задоволенням бавився зі своїми 5 племінниками, з будь-якої конфліктної ситуації вмів знайти вихід та розставити все по своїх місцях. Був миролюбним, спокійним, виваженим, любив котиків…".
Віталій Навроцький
Віталій Навроцький, 1994 р.н., житель м.Бар, був сапером інженерно-саперного батальйону військової частини А0853. Від 24 серпня 2024 року Віталій вважався зниклим безвісти. 13 лютого 2025 року ДНК-експертиза підтвердила його загибель.
Олег Лимич
Олег Миколайович Лимич народився 25 березня 1983 року в селі Гарячківка Городківської громади. Служив у лавах Збройних Сил України, захищаючи нашу державу. 28 грудня 2024 року отримав важке поранення в бою, після чого лікарі тривалий час боролися за його життя. На жаль, 15 лютого 2025 року його серце зупинилося.
Володимир Мельничук
Володимир Мельничук народився 25 липня 1974 року в м. Вінниці. Здобув освіту у Вінницькому ліцеї №22. Потім закінчив професіно-технічне училище. В цивільному житті працював у АТ "Вінницягаз".
У лютому 2023 року пішов добровольцем на військову службу. Спочатку служив у стрілецькому батальйоні. Потім був переведений до 21-ї окремої механізованої бригади.
Влітку 2024 року отримав осколкове поранення у шию. Після реабілітації одразу повернувся захищати Батьківщину. 11 лютого 2025 року рідній сестрі Валентині повідомили, що її брат безвісти зник.
Згодом стало відомо, що він загинув 28 січня 2025 року в районі населеного пункту Миколаєво-Дар’їно Суджанського району Курської області під час виконання бойового завдання.
Володимир Мельничук був нагороджений "Золотим хрестом" від Головнокомандувача Збройних сил України, а також відзнакою 411-го окремого стрілецького батальйону "За мужність та вірність українському народу".
Володимир Гусятинський
Солдат Володимир Гусятинський боронив Батьківщину у лавах 17-ої окремої танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка. Загинув у бою 29 січня на курському напрямку.
Народився Володимир Васильович у Вінниці 29 липня 1989 року. Навчався у 29-й загальноосвітній середній школі, а по її закінченні опанував столярну справу у ДНЗ "Вище професійне училище №7". У мирному житті працював майстром із виготовлення меблів.
"Володимир був надзвичайно творчою людиною. Дуже гарно малював і взагалі мав винятковий естетичний смак, через призму якого сприймав цей світ та розфарбовував його яскравими барвами, – розповіла мати полеглого воїна Катерина Василівна. – В усе, що робив, він додавав життєрадісність та дрібку своїх смішинок. Поряд із Володимиром не було місця смутку, лише радість та світло, якими він щедро обдаровував усіх: дорогих для нього людей, двох своїх любих племінників та похресників, а також численних друзів".
Геннадій Кудінов
Геннадій Кудінов, 17.06.1985 року народження, був жителем селища Крижопіль. Загинув 09.02.2025 року в районі населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області, під час виконання бойового завдання.
Юрій Ткачов
Юрій Олександрович Ткачов, 05.12.1992 року народження, був жителем міста Гайсин. Навчався у міській школі №6, закінчив 11 Вінницьку бурсу, отримавши кваліфікацію слюсаря-електрика.
Деякий час працював на Гайсинмаші. У 2019 році був призваний на строкову службу. У 2021 році почав службу за контрактом у десантно-штурмових військах. 25 січня 2025 року був переведений на посаду старшого солдата, навідника 3 парашутно-десантної роти 1 парашутно-десантного батальйону 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади для виконання бойових завдань у зоні бойових дій.
Загинув Юрій Ткачов 11 лютого 2025 року у бою поблизу населеного пункту Лисівка, Покровського району, Донецької області. Йому було 32 роки.
Олександр Вершигора
Олександр Вершигора, 03. 04.1975 року народження, був кулеметником стрілецької роти військової частини А4628. Про його загибель стало відомо після репатріаційних заходів повернення тіл захисників з тимчасово окупованої території, після аналізу ДНК.
Олександр Вершигора загинув 26 січня 2024 року неподалік від населеного пункту Первомайське Покровського району на Донеччині під час виконання бойового завдання.
Юрій Собко
Юрій Собко народився 01.09.1990 року. Базову загальну освіту отримав у міській школі №6. Опісля закінчив Могилів-Подільський технологічний технікум. Працював начальником пересувного відділення Гайсинської Укрпошти. У 2013 році одружився. Був надійною опорою і підтримкою своїй сім'ї. Разом з дружиною Ольгою виховували синів Артема та Максима.
У перше півріччя повномасштабної війни став на оборону незалежності та суверенітету України, проходив службу спочатку у десантно-шткрмових військах, а потім у складі 1 аеромобільного батальйону 77 окремої аеромобільної бригади.
Старший солдат, снайпер-стрілець аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону військової частини А 4355, Юрій Сергійович Собко загинув 10 січня 2025 року неподалік населеного пункту Лозова Ізюмського району Харківської області внаслідок штурмових дій РФ. Йому було 34 роки.
Іван Дашківський
Житель села Колоденка — старший солдат Іван Дашківський був навідником другого механізованого відділення першого механізованого взводу першої механізованої роти механізованого батальйону. Призваний на військову службу під час мобілізації 16.03.2022 р. Вінницьким ОМТЦК та СП Вінницької області.
Загинув 12 лютого 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу Охрімівки на Харківщині. Йому було 44 роки.
Олександр Матвієнко
Олександр Матвієнко, 1980 р. н., житель м. Бар, був військовослужбовцем в/ч А2582. Загинув 14 лютого 2025 року, виконуючи бойове завдання в Курській області.
Валентин Генсіровський
Генсіровський Валентин Володимирович у 2022 році повернувся з-за кордону, щоб добровільно стати на захист рідної землі. Майор, командир підрозділу військової частини А1619, він воював під Бахмутом, Авдіївкою.
У червні 2024 року він був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня. В лютому 2024 року отримав надзвичайно важке поранення, внаслідок якого 16 лютого 2025 року його серце зупинилося.
Анатолій Василишин
Солдат Василишин Анатолій Володимирович, 19.03.1996 р.н., був призваний по мобілізації 14.11.2024 року Хмільницьким РТЦК та СП. Він загинув 30.01.2025 в районі н.п. Миколаєво-Дар'їно, Суджанського району, Курської області.
Владислав Якубівський
15 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Гуєво Курської області РФ загинув захисник України Владислав Якубівський з села Великий Митник. Йому було лише 25 років.
Олександр Берікул
Народився Олександр Берікул 28 вересня 1979 року у селищі Олександрівка Вознесенського району на Миколаївщині. До служби працював водієм в ТОВ "Корпорація Бузькі Кар’єри".
"Олександр був водієм за призванням, любив їздити і розумівся на машинах. Любив активний відпочинок з сім’єю, любив відпочивати з дітьми, часто ходив з ними на рибалку, возив до Трикратського лісу, в зоопарк, в дитячі кімнати", — розповіла дружина Олена.
З вересня 2023 року Олександр служив на посаді стрілець-санітар 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 57 окремої мотопіхотної бригади.
3 листопада чоловік був на бойовому завданні у Синьківці Куп’янського району Харківської області. Тоді під час інтенсивних обстрілів російської артилерії поранення отримала майже вся рота.
7 грудня 2023 року, прикриваючи собою, врятував побратима та виніс з поля бою до евакуаційної машини. Повернувся на позицію за іншими, але в цей час знову почався обстріл, і він отримав вибухову травму та тяжкі осколкові поранення, несумісні з життям.
"Ми були щасливі всі разом, мали багато планів. Коханий чоловік і чудовий, турботливий, люблячий тато. Він кохав нас безмежно, більше за своє життя, війна розлучила нас, забрала нас в нього, а в нього нас… Як жити далі, не розумію, дуже болить… Він – найкращий. Я пам'ятатиму його вічно", — сказала Олена.
Володимир Бидловський
Володимир Андрійович Бидловський народився 3 березня 1978 року в селі Грижинці. Навчався у Гніванській школі, а згодом — в професійно-технічному училищі. Після цього чоловік вирішив присвятити своє життя військовій справі та у 2000 році закінчив Військовий інститут внутрішніх справ МВС України в Харкові. Служив у Національній гвардії України в спецпідрозділі "Ягуар".
У 2018 році через стан здоров’я був звільнений зі служби. Деякий час працював монтажником вікон і дверей. З початком повномасштабного вторгнення росії у 2022 році, попри проблеми зі здоров’ям, добровільно вирушив на фронт. Служив у складі 116-ї бригади на Запорізькому напрямку поблизу населеного пункту Оріхове. Під час стрілецького бою отримав серйозне поранення в руку, після лікування повернувся до своїх побратимів.
Останній раз Володимир відвідував рідний дім 9 грудня 2023 року, коли приїздив у триденну відпустку до матері. Розповідав, що його прикомандирували до іншої бригади, яка готувалася зайняти позиції поблизу Авдіївки. Вже 12 грудня 2023 року, мужньо виконуючи військовий обов’язок в бою за Україну і її незалежність, Бидловський Володимир Андрійович зник безвісти, через рік стало відомо про його загибель.
Микола Сморжевський
Микола Миколайович Сморжевський народився 3 травня 1966 року в селі Могилівка. Тут минули його дитячі та юнацькі роки, тут він навчався в місцевій школі. Після закінчення навчального закладу здобув професію в Гніванському професійному технічному училищі, де опанував спеціальності машиніста кранів, слюсаря та водія. Згодом у Вінницькому училищі №7 отримав кваліфікацію токаря ІІІ розряду.
У цивільному житті працював трактористом, механіком-водієм, інженером відділу охорони. Він був добрим, щирим і життєрадісним чоловіком, який любив природу та життя.
13 березня 2022 року Миколу Миколайовича призвали до лав Збройних Сил України. 19 квітня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Очеретне Покровського району Донецької області, старший солдат, навідник штурмового відділення загинув.
Віталій Нечипорук
Нечипорук Віталій Миколайович народився 4 липня 1986 року в Козятині. Навчався в першій школі. По закінченню школи вступив у сільськогосподарський технікум у Верхівні. Трудовий шлях розпочав на будівництві в Києві.
Широкомасштабна війна застала Віталія в будівельній фірмі "Промбуд Сталь". Одразу приїхав в Козятин та пішов у військкомат. 8 березня 2022 року він був призваний до Лав Збройних Сил України. Ніс службу у Гайсині. Брав участь в бойових діях на Запорізькому та Харківському напрямках. 8 грудня 2024 року у нього народилась друга донечка — Вероніка.
15 лютого 2025 року о 9 годині ранку молодший сержант, водій відділення матеріально-технічного забезпечення взводу матеріально-технічного забезпечення 3-го батальйону зв’язку військової частини А-0707 Нечипорук Віталій Миколайович помер в результаті новоутворення головного мозку.
Микола Франчук
Микола Петрович Франчук народився 1 березня 1967 року в селі Вільнопілля Ружинського району. Там закінчив 10 класів. Вступив у Вінницьке професійно- технічне училище, де здобув професію електрика. Згодом сім’я переїхала до Сестринівки. Тут він зустрів свою долю та одружився. У 1988 році народилась донечка Марина.
Після строкової служби в армії зрозумів, що йому подобається військова служба, продовжив навчання і в 1990 році отримав звання молодший лейтенант. Після служби працював на різних посадах та в різних організаціях.
Широкомасштабна війна застала Миколу Петровича вдома. 4 жовтня 2022 року він був призваний до Лав Збройних Сил України. Військову перепідготовку проходив у Національній академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного. Був нагороджений медаллю "Ветеран війни", відзнакою, медаллю "Захисник України".
Останнім часом ніс службу під Чорнобилем. Після численних контузій почались проблеми зі здоров’ям. Одного разу втратив свідомість на чергуванні та був доставлений в госпіталь — гостра серцева недостатність, хронічна ішемічна хвороба серця. 16 лютого 2025 року о 8:30 старший лейтенант Франчук Микола Петрович помер в лікарні.
Микита Медведєв
У 2017 році познайомився з гарною дівчиною Анастасією і зрозумів, що це і є його половинка. Найбільшим же його скарбом був син Микитка, який народився у 2019 році.
18 серпня 2024 року був призваний до лав Збройних Сил України. 18 листопада 2024 року о 20 годині 42 хвилини під час виконання військових обов’язків поблизу населеного пункту Калинове, Донецької області під час чергової прострілки російськими військовими, солдат, гранатометник другого механізованого відділення першого механізованого взводу, отримав важке поранення та був доправлений до "Обласної клінічної лікарні Івано-Франківської обласної ради".
42 доби знаходився в комі. 8 лютого він прийшов до тями, 10 лютого 2025 року його серце зупинилося.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube та Whatsapp
