Офіцер бригади "Червона Калина", позивний "Боксьор", — розвідник, який знає фронт ізсередини. Він служить у роті спеціального призначення, виконує завдання та керує підрозділом. Військовий розповів про бойову роботу розвідки, складність війни на різних напрямках, психологічну стійкість військових та їхню мотивацію.
"Наші бійці і розміновують, і штурмують, і будують"
"Боксьор" — офіцер роти розвідки спеціального призначення. Його військовий шлях почався у 2021 році після закінчення Академії Держприкордонслужби. Більше року він виконує бойові завдання у складі своєї роти та має мотивацію рухатися вперед.
За його словами, головна задача розвідників – збір та передача інформації. Вони працюють у тилу противника, спостерігають, витягують поранених, а також використовують сучасні технології для ведення розвідки як з повітря, так і з землі.
"Наш підрозділ – це не лише розвідники. У нас є пілоти, снайпери, дешифрувальники, оператори дронів. Від нашої інформації залежить успіх багатьох операцій", – розповів офіцер.
Запорізький та Донецький напрямки: відмінності бойових дій
Рота "Боксьора" першою прибула на Донецький напрямок, ще коли бригада працювала на Запорізькому фронті. За словами офіцера, ці напрямки мають суттєві відмінності. Запорізький фронт – велика відстань між позиціями та відкрита місцевість, а на Донеччині – більш динамічні бої.
"Ми не стоїмо на місці, постійно рухаємося, придумуємо нові тактики, не даємо ворогу розслабитися", – розповів він.
Однією з головних загроз, за словами військового, є тактика росіян – "м'ясні штурми". Вони кидає вперед якомога більше живої сили, не рахуючи втрат. Військові ЗСУ знищують атакуючих ще на підступах, використовуючи дрони та артилерію.
За словами "Боксьора" чимало військових РФ здаються в полон через безвихідь: вони або виходять із піднятими руками, або здійснюють самогубство, щоб уникнути полону.
Один із важких моментів служби "Боксьор" згадав про бої в Запорізькій області, коли довелося ухвалювати швидке рішення про тимчасове відступлення, щоб зберегти підрозділ. Завдяки правильним діям вдалося уникнути втрат і повернути позиції вже наступного дня.
Життя після війни: вибір кожного
Серед побратимів є ті, хто навіть після поранень та втрати кінцівок залишаються у строю. "Якщо я не тут, то де? Всі мої хлопці тут, і я теж тут", – такою є позиція бійців, які не хочуть залишати службу навіть після важких поранень.
У нас є товариш у роті – дуже класний хлопець. Тоді на Запоріжжі з ним сталася біда. Навіть якщо людина втрачає кінцівку, яскравий приклад цієї людини в тому, що вона не втратила мотивацію і далі продовжує рухатися вперед. У нього був вибір: залишитися в підрозділі або звільнитися. Ми його питали: "Для чого тобі це потрібно?" – "Знаєш, ну а що я буду робити вдома? Чим я буду займатися? Всі хлопці тут, і я тут з хлопцями. Я хоч чимось, але буду вам допомагати. Ми – одне ціле", — поділився спогадом "Боксьор".
Після бойових виходів у бійців є традиція – йти в баню. Це можливість відпочити та відновити сили. Для "Боксьора" найбільшою підтримкою є його родина. Дружина поруч з ним ще з часів навчання в академії, і він завжди перед виходом на завдання думає про неї та сина.
"Моя дружина найкраща. Передаю їй привіт – я тебе дуже люблю", – сказав він.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube та Whatsapp
