Донька полеглого військового з Вінниці Руслана Лемпіцького — Анастасія, розповіла Суспільному історію свого батька. Він — учасник Революції Гідності, боєць полку "Азов" та оборонець Маріуполя.
За офіційними даними захисник загинув 21 березня 2022. У цей день Анастасія Лемпіцька востаннє почула голос свого батька.
"Написав: "Лялюся, привіт. В мене все добре. Зв'язку немає, тому подзвонити не можу. Люблю вас", — саме ці слова, як розповіла дівчина, стали для неї останнім прощальним посланням.
З липня 2022 року вона носить ланцюжок із псевдо батька — "Кутузов".
"Коли я народилася, батько від радості заплакав, що у нього народилась донечка. Він вирішив мене назвати Анастасія", — розповіла дівчина.
Зараз фото її батька — серед експонатів у вінницькому музеї "Мужніх", поруч з іншими світлинами загиблих оборонців міста Марія.
"Сказали в машину прилетіла авіабомба, коли вивозили поранених та загиблих. А я дізналась про це у квітні. Мама не хотіла травмувати нас, бо для нас батько був всім. Я побачила на екрані у фейсбуці дату народження і дату смерті. Запитала і мені розповіли, як є", — згадує Анастасія Лемпіцька.
Руслан Лемпіцький — учасник Революції Гідності. До полку Азов вступив 2014 року, розповідає донька Анастасія. Був водієм-асом. На цьому відео він демонструє навички екстремального водіння.
Професійне вміння водити авто не врятувало його від фугасної російської авіабомби, розповідає мама оборонця Тетяна Лемпіцька.
"Був артобстріл і ФАБ потрапив між двома машинами. В першій — везли поранених. Машина згоріла. Доля Руслана була не відома”, — розповіла Тетяна Лемпіцька.
За словами жінки, рік і дев'ять місяців вони не знали, де він і що з ним. Інформацію збирали у шпиталях, шукали бойових побратимів, які спілкувались із ним в останні дні перед загибеллю.
“21 березня 2023 зателефонували з військової частини, що він загинув. Поховали 23 грудня 2023 року. Зійшлися три тести ДНК. Ми його не бачили — труна закрита. Нам здається, що він живий, що його в землі немає", — розповіла Тетяна Лемпіцька.
Як говорить Анастасія Лемпіцька, тато був і залишається прикладом для неї та для молодшого брата.
“Майже кожну суботу ходимо на цвинтар, несемо смаколики, банани зелені, які він так любив, круасани, ялинки робимо, намагаємось поговорити. Надія залишається. Це війна і все може бути", — говорить дівчина.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube
