“Він завжди хотів літати, постійно про це говорив”. Так про загиблого захисника з Вінниці Дениса Лукова розповідає його друг Максим. 22-річний старший лейтенант Луков був вертолітником, льотчиком-штурманом. Загинув 8 серпня 2022 під час бойового завдання. 13 червня у Вінниці на його честь відкрили меморіальну дошку. Спогадами про Дениса із Суспільним поділилися рідні та друзі.
Меморіальну дошку відкрили на фасаді 33-го ліцею, де навчався захисник. Вищу освіту ж здобував у харківському виші. Там і познайомилися, розповідає друг Максим. Навчалися шість років разом.
“Він завжди хотів літати, постійно, він завжди про це говорив. Ще з першого курсу: “Літати, літати”. З Денисом познайомились ще на "абітурі", коли вступали в Харківський університет. Підійшов щось, поговорив, побачив його особисту справу, бачу – Луков Денис Сергійович. Прізвище знайоме, в нього батько працював у госпіталі. Питаю: “Ти не з Вінниці?”. Так і дізнались, що земляки. Дуже любив цю справу, дуже любив вертольоти, вітався з ними, коли приходив, обіймав. Дуже хороший був хлопець, дуже шкода, що загинув. Україна втратила справжнього патріота, а ми втратили гарного друга, а батьки – чудового сина”, – каже Масим.
Денис Луков загинув 8 серпня 2022 внаслідок аварії гвинтокрила Мі-2, розповіла Суспільному дружина Карина Лукова. Провідати його могилу на Сабарівському кладовищі приходить щотижня, разом із рідними Дениса.
Познайомились, каже,на вечірці у Харкові, де обоє навчалися. Підкорила його посмішка та вихованість. Багато спілкувались, ходили на побачення, Денис по-особливому запропонував стати його дівчиною, пригадує Карина.
“У нього був день народження 13 жовтня, він приїхав до мене з квітами. Я здивувалася, бо день народження у нього, а квіти – мені. Запропонував мені зустрічатись”, – розповідає Карина.
Разом переїхали до Вінниці, де Денис служив в одній із військових частин. Після початку повномасштабного вторгнення, у травні 22-го, стали чоловіком та дружиною. Через три місяці – Денис загинув.
“Він мене поважав, дуже кохав. Приходив з роботи й дивився закоханими очима й посміхався. Я питаю його: “Чому посміхаєшся?”. Каже: “Я дуже радий тебе бачити, я – вдома”. Для будь-якої жінки це чути – це так приємно. Я його дуже любила”, – каже Карина.
Літати на гелікоптері було свідомим вибором сина, розповідає батько Сергій Луков. Каже, що кожним своїм досягненням Денис ділився, щиро радів успіхам на службі.
“Емоції його переповнювали: “Тату, перший виліт, посадку зробив, самостійний”. Став гарним, порядним офіцером, це його було. Військовий, порядний, педант і дуже відповідальний”, – розповідає батько.
Після вторгнення РФ Денис виконував бойові завдання на вертольоті Мі-8, був льотчиком-штурманом. Його екіпаж працював по ворожій техніці та живій силі.
“Він літав і казав: “Батьку, я бачив Донецьк. Перший раз у своєму житті з гвинтокрила бачив Донецьк”. Каже: “Батьку, ми там так “вжарили”. Зловили радіоперехоплення, напевно, мені якась медалька буде. Готуйся, бо син в тебе буде з нагородою”. Вийшла не медаль, а орден “За мужність”, – каже Сергій Луков.
Чоловік за фахом лікар-хірург. Каже, після загибелі сина поставив собі за мету врятувати якнайбільше життів військових – чиїхось дочок та синів.
