У Вінниці 22 травня вшанували памʼять дев’ятьох бійців підрозділу особливого призначення “КОРД”. Загинули вони 2022 на Запоріжжі внаслідок ракетної атаки росіян. Мітинг-реквієм у роковини загибелі правоохоронців відбувся на Сабарівському кладовищі – на Алеї Героїв. Прийшли представники влади, колеги, рідні полеглих.
Минулого року у ніч з 21 на 22 травня росіяни завдали ракетного удару по Запоріжжю. Тоді з дванадцяти вінницьких спецпризначенців, які виконували там службове завдання, живими залишилися троє, розповів Суспільному начальник ГУ Нацполіції у Вінницькій області Іван Іщенко.
“Це втрата, яку ми ніколи не заповнимо. Утому році, на початку війни, поїхали найкращі спецпризначенці групи “А”. Це найпідготовленіші, були добровольцями. Відправилось12 бійців“КОРДу”: дев'ять загинуло, троє поранених, реабілітацією яких ми займаємось”, — каже Іван Іщенко.
Загинули полковник поліції Михайло Зайцев, підполковник поліції Ігор Подзігун, капітан поліції Віталій Антощук, майор поліції Дмитро Клименко, майор поліції Богдан Щербань, капітан поліції Богдан Булега, капітан поліції Віталій Олійник, старший лейтенант поліції Ігор Бондарчук, старший лейтенант поліції Артур Турляк.
До сина на могилу прийшов вінничанин Олексій Щербань. Суспільному розповідає: його Богдан служив у різних структурах поліції. Був володарем кубку України зі східних єдиноборств.
“Він ще в 14-му році воював в АТО, одна ротація, друга, третя. Спокійний, справедливий, ніколи не ображав, слабшого захищав. Його знали всі. Він ставився чесно, добросовісно до своєї роботи. Поважав батьків, ми його поважали. Я пишаюся своїм сином, що ми виховали його, він загинув, як герой”, — розповідає Олексій Щербань.
Його Богдан, каже, був чудовим сином і патріотом України. Загинув на Запоріжжі від російської ракети.
“Не могли взяти живими, то взяли сонними. Ось це прикро. Це не людина, яка їх здала, а гірше скотини”, — каже Олексій Щербань.
Поряд із Богданом похований побрати —, підполковник Ігор Подзігун. Теща Ігоря — Лариса Полісан — каже, що зять був їй за сина. Востаннє спілкувалася з ним за три тижні до загибелі.
“Приїжджав на два дні, ніби попрощатись. Спішив назад, завжди спішив. Каже: “Треба бігти, бо ще увагу дітям та дружині треба приділити”. Першого травня поїхав, а 22-го — не стало. Десь спали вночі, прилетіли о третій ночі ракети. Кажуть, три-чотири ракети прилетіло. Перша як бахнула, то він ще обізвався, а як друга – то вже ні”, — розповідає Лариса Полісан.
Загиблих КОРДівців (посмертно) нагородили орденами“За мужність”.
