"Це іскра пам’яті. Згадувати це складно, але це потрібно, напевно це потрібно людям, щоб вони усвідомили скільки ж зроблено, як багато зроблено для того, щоб відстояти нашу Україну. На цих фото хлопці — наші, земляки, тому що всі свої поїздки ми робили адресними. Ми їздили до хлопців, привозили передачі від батьків, від родичів, від односельчан. І майже всі обличчя — це рідні вже обличчя." - каже волонтерка Валентина Вельган.
Валентина Вельган каже,- її родина займалась благодійністю завжди.
"Обирали дитячі будинки, допомагали дітям сиротам, а війна просто заставила робити це набагато швидше, більше, в більших масштабах. Зразу ми почали розраховувати на сили свої власної родини, але вони дуже швидко закінчилися: енергія, ресурси, кошти, і вийшли на інший рівень — почали долучати людей, а люди почали відгукуватись, вони, навіть ображались - чому ми не знали — тоді залучити місцеве радіо." - каже волонтерка Валентина Вельган.
Найважливішим для бійців, - каже волонтерка,- були листи.
"Коли в Авдіївці Правий сектор, старенький дідусь мене зупиняє і каже, — куди панянка їде, я кажу,- в Авдіївку, А що везеш? - Я кажу — смаколики, а він каже — розвертайся! - Чому, кажу, я стільки проїхала, а він каже — Листи є, малюнки є? - Я кажу звичайно є. - Тоді їдь!" - розповідає волонтерка Валентина Вельган.
У 2014-15 рік на Схід їздив чоловік Валентини та син. Каже — було небезпечно відпускати дружину.
"Війною напевне мають займатися чоловіки, а не жінки. В 14 році неможливо було пустити жінку туди, того що не було умовної лінії кордону. На блокпостах немає прапора. Було важко їздити, тому їздили ми з сином." - розповідає чоловік волонтерки Микола Вельган.
На передовій, розповідає жінка, її називають «Берегинею». Каже — здебільшого збирають вантажі для земляків. Двоє з них наразі проходять службу в місцевому військовому комісаріаті. Військовослужбовець Володимир Дубчак каже,- разом з волонтеркою після ротації їздив на схід.
"Проходячи службу вже у військовому комісаріаті, написав рапорт на відпустку, і поїхав перший раз у волонтерство. Валентина Михайлівна дуже у всьому допомагала, бо перший раз люди дуже активно взялися, зносили, це все робили на базі військкомату. Вона нам приїжала, допомагала." - каже військовослужбовець Володимир Дубчак.
Томчук Олексій був в АТО у 2015, каже, — допомога з дому надходили постійно саме завдяки Валентині Вельган.
"Дуже важлива це матеріальна підтримка, але більш важлива — моральна, що в нас вдома, на мирній території є люди, які про нас пам’ятають, підтримують." - каже колишній АТОвець Олексій Томчук
З села Івашківців, що за 10 км від Шаргорода, на початку війни одразу мобілізували 16 чоловіків. Їх матері та жінки об’єднавшись, шукали один в одного підтримку та разом збирали допомогу, яку передавали волонтеркою — розповідає сільська головиха Надія Кримчук. Сьогодні вони зустрілись у місцевій школи, аби загадати як все було.
"Я там пам’ятаю ці баночки з варенням. З помідорами, з медом, ну все, що тільки можна заготовити людьми, вони все звозили нам, туди в сільську раду. Один кабінет в нас був повністю завантажений продуктами. Потім Валентина Михайлівка каже,- можна передавати все, я їду туди до ваших хлопців в Краматорськ. Скільки всього було передано, особливо тим, першим." — розповідає сільська головиха Надія Кримчук.
Одним із перших пішов на фронт і Микола Пащук. Чоловік служив в Артемівську, каже — прийшов на зустріч подякувати волонтерам за підтримку.
"Від держави ми мало що тоді одержували, от волонтерство — це супер тобі була сила." - розповів волонтер Микола Пащук.
Попили чаю, переглянули фото презнтацію, кожен поділився своєю історією волонтерства. Валентина Вельган запропонувала усім частіше зустрічатись.
"Напередодні дня збройних сил України зібрались, позгадували, поплакали, щоб менше було вже цих сліз, щоб все це закінчилось." - каже волонтерка Валентина Вельган.
