У Вінниці 29 серпня, у День пам'яті загиблих захисників України, проходить акція «Голоси пам'яті». Для неї облаштували символічну інсталяцію, де відвідувачі можуть залишити дзвіночок з іменем полеглого військовослужбовця, зі словами до нього чи молитвою. Акція триватиме з 9:00 до 18:00.
Як розповіла Суспільному директорка комунального закладу «Ветеранський простір «Побратим» Марія Довжик, інсталяція складається з трьох частин. Одна з них — троси, на яких відвідувачі можуть залишати дзвіночки у пам'ять про загиблих захисників.
«На дзвіночках можна написати його ім'я, слова, які хотіли б сказати йому, або молитву за нього. І тим самим ніби надати голос тим, хто більше ніколи не буде з нами, створити такий дзвін пам'яті», — розповіла Марія Довжик.
Ще одна частина інсталяції — автомобіль, вкритий маскувальними сітками та прикрашений соняшниками.
«Як ті соняшники, які назавжди залишилися на полі, так і не зібрані в урожай, так само й душі полеглих воїнів, які назавжди залишилися на полі бою», — сказала Марія Довжик.
Третя частина — банери з фразами-підказками про те, як підтримати людей, які переживають втрату.
«Часто ми не знаємо, що сказати. Але йти й робити вигляд, що нічого не сталося, не можна. Поряд із нами є родини, які втратили рідних, і їх потрібно підтримувати», — розповіла директорка ветеранського простору.
Після завершення акції дзвіночки перенесуть до ветеранського простору «Побратим», де вони залишаться як символ пам'яті про полеглих військовослужбовців.
На акцію разом із восьмирічною донькою прийшла вінничанка Наталія Ковальова. Її чоловік Андрій Ковальов на псевдо «Мікрон» став на захист країни восени 2024 року, служив старшим стрільцем-оператором у складі 117 окремої важкої механізованої бригади та виконував бойові завдання на Покровському напрямку.
Він загинув 24 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Воздвиженка Покровського району Донецької області у віці 39 років. Після цього, за словами дружини, близько півтора року чоловік вважався зниклим безвісти. Його особу встановили за результатами ДНК-експертизи. 21 липня 2026 року з військовослужбовцем попрощалися у Вінниці.
«Він був добрий, веселий, усім старався допомогти, завжди приходив на допомогу. Дуже дитину любив. Хотів подорожувати. Але, на жаль…», — розповіла Наталія Ковальова.
Пам'ять про свого чоловіка Олександра Покорського цього дня вшанувала й Надія Покорська. Її чоловік Олександр з 2014 до 2017 року служив за контрактом у Національній гвардії України, брав участь в Антитерористичній операції та був нагороджений відзнакою.
Після звільнення зі служби повернувся до цивільного життя, а з початком повномасштабного вторгнення Росії знову став на захист України. 2 вересня 2023 року він загинув у бою на Запорізькому напрямку.
Надія розповіла, що незадовго до загибелі вони з чоловіком планували провести разом його відпустку. Востаннє телефоном говорили за день до того, а в день загибелі ще переписувалися.
«Переписувалися. По телефону говорили за день до того, навіть вдалося нам поспілкуватися. Чекав відпустку, так планували, що зможемо відпочити трішки разом. Тому що постійно відкладали, в принципі, навіть за цивільного життя: на потім, на потім. А тут все якось вже дійсно… Мали таку надію, що буде час, коли зможемо побути сім'єю. Але не дочекалися», — розповіла Надія Покорська.
За її словами, коли зв'язок із чоловіком зник, вона відчула, що могло щось статися. Наступного ранку їй повідомили про його загибель.
«Перед тим я відчувала, що щось трапилося. Тому що зв'язок зник, навіть не приходили повідомлення. Я, в принципі, вже розуміла, що щось трапилося. Тому ніч була зовсім неспокійна. А потім зранку мені повідомили, що його не стало», — сказала Надія Покорська.
Жінка розповіла, що для неї та інших родин полеглих військовослужбовців такі акції мають особливе значення. За її словами, важливо, щоб пам'ять про загиблих була видимою, а люди не залишалися осторонь історій родин, які втратили близьких на війні.
«Для нас, для мене особисто це надзвичайно важливо. Тому що, дійсно, якщо про це показувати, це неможливо не помітити, неможливо цим не пройнятися. Тому для нас, сімей, з якими я тримаю зв'язок, у яких схожі ситуації, такі дні надзвичайно важливі. Ми бачимо, що про нас турбуються таким чином. Тому що, коли це дійсно видимо, це для нас цінно», — розповіла Надія Покорська.
Разом із сином вона відвідує меморіали та інші місця вшанування полеглих захисників.
«Я із сином постійно відвідую подібні місця, меморіали, розказую йому, тому що це наша історія. І це наше життя, це наше сьогодення. І це наше майбутнє, насправді. Тому що це ціна, ціна, яку заплачено за незалежність, за нашу свободу і за наше майбутнє. Тому я вважаю, що важливі такі акції і подібні місця вшанування. Я дійсно вдячна, що таке відбувається», — сказала Надія Покорська.
До інсталяції прийшла й Галина Тюріна — мама полеглого військовослужбовця Богдана Тюріна на псевдо «Багдад». Він служив у 14 бригаді оперативного призначення «Червона Калина» Національної гвардії України, був старшим солдатом, гранатометником.
За її словами, син захищав країну під час АТО, тоді йому було 24 роки. Після завершення контракту повернувся до цивільного життя, а з початком повномасштабного вторгнення Росії знову добровольцем пішов до війська.
«Одразу 25 лютого — пішов добровольцем. Потім навіть повістки йшли. Пішов у свою частину і сказав мені такі слова: "Мамо, я повинен бути там, щоб вони не прийшли до нашої Вінниці". Це, знаєте, ці слова, як девіз, в моєму серці до останніх днів запам'яталися», — розповіла Галина Тюріна.
Богдан Тюрін загинув 4 грудня 2022 року поблизу селища Спірне на Донеччині під час виконання бойового завдання — у військового влучила куля російського снайпера. За місяць до загибелі йому виповнилося 30 років.
Галина Тюріна розповіла, що син був для неї найближчою людиною та опорою. Таким його пам'ятають і друзі, які, за словами жінки, могли завжди розраховувати на його допомогу.
«Я скажу, як друзі відгукуються: це був друг, який віддасть усе. Не дивлячись ні на що, він віддасть усе для своїх друзів. Для мене він був дійсно, як два крила. Не я йому, як мати, давала поради, а він мені давав поради. Завжди підтримка була для мене. Велика-велика підтримка і надія, і опора. Я навіть не думала, що, як то кажуть, батьки можуть бути сиротами. Тепер я сирота. У мене був єдиний син», — сказала Галина Тюріна.
Богдан був одружений. Його дружина також служила у війську — була військовою медикинею.
Для Галини Тюріної участь у таких заходах — це передусім можливість зберігати пам'ять про сина та інших полеглих військовослужбовців.
«На мою думку, і для мене особисто — це важливо, розумієте? Батьки — ми одні залишилися. Немає більше мого сина, ні братів, ні рідних сестер. Поки живу я — живе пам'ять. Для мене це важливо, ці акції. Я побачила, вийшла, підійшла. Це дуже правильно для мене. Я підтримую всі такі акції і дякую за організацію», — розповіла Галина Тюріна.
Акція «Голоси пам'яті» у Вінниці триватиме сьогодні, 29 серпня, до 18:00.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
