Суспільне проаналізувало вироки судів Вінниччини за червень 2026 року у справах про ухилення від мобілізації, відмову від контрактної служби після звільнення з колонії та неповернення військовослужбовців до частин після рішень суду.
Обвинувачені посилалися на стан здоров'я, релігійні переконання, сімейні обставини або визнавали провину. У більшості справ суди призначали покарання з іспитовим строком, однак були й вироки з реальним позбавленням волі — від трьох до восьми з половиною років.
Реальне покарання за неявку після повістки
24 червня 2026 року Козятинський міськрайонний суд Вінницької області ухвалив вирок у справі №133/3187/25. Чоловіка обвинувачували в тому, що після проходження ВЛК та отримання повістки він не з'явився до збірного пункту для подальшого призову під час мобілізації.
За матеріалами справи, 30 червня 2025 року чоловік отримав повістку з вимогою прибути 3 липня до збірного пункту для відправлення до навчального центру військової частини. У визначений день він не з'явився.
У суді обвинувачений спершу вини не визнавав. Він пояснював, що не прибув через погіршення стану здоров'я, однак підтвердив, що до медичного закладу не звертався і документів про хворобу не мав. Також зазначав, що під час ВЛК у нього виявили гепатит С, але за результатами медичного огляду його визнали придатним до військової служби.
Суд не знайшов підтвердження доводам про поважні причини неявки. Також врахував, що чоловік не працює, за місцем проживання характеризується негативно, під час розгляду справи ухилявся від суду і був оголошений у розшук.
У цій справі суд не застосував іспитовий строк. Чоловіка визнали винним за ст. 336 КК України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період) та призначили три роки позбавлення волі.
Відмова від служби через релігійні переконання
2 червня 2026 року Тульчинський районний суд Вінницької області ухвалив вирок у справі №148/2482/24 щодо чоловіка, якого обвинувачували в ухиленні від призову під час мобілізації.
За матеріалами справи, у липні 2024 року чоловік пройшов військово-лікарську комісію, яка визнала його придатним до військової служби. 19 липня йому вручили повістку для прибуття до РТЦК та СП і подальшого вибуття до військової частини. У визначений час він не з'явився.
У серпні 2024 року йому повторно вручали повістку для відправлення до військової частини. Від її отримання чоловік відмовився, посилаючись на релігійні переконання. Зміст повістки йому озвучили усно у присутності свідків, а відмову зафіксували актом.
У суді чоловік вини не визнав. Він пояснив, що є присвяченим охрещеним служителем Свідків Єгови в Україні, тому не може проходити військову службу, брати до рук зброю, носити військову форму та отримувати зарплату військовослужбовця. Також він звертався до РТЦК та СП із заявою про заміну військової служби на альтернативну, невійськову.
Свідки у суді підтвердили, що чоловік неодноразово посилався на релігійні переконання та просив про альтернативну службу. Також у вироку йдеться, що йому пропонували посаду капелана в одній із військових частин, однак він відмовився, оскільки вважав, що капелан також є військовою людиною.
Суд відхилив аргументи обвинуваченого про неможливість проходження військової служби через релігійні переконання. У вироку зазначено, що законодавство передбачає альтернативну службу замість строкової військової служби, однак не встановлює такої процедури для призову під час мобілізації.
Також суд послався на позицію Верховного Суду, згідно з якою закон не допускає відмову від призову під час мобілізації з релігійних чи інших переконань, навіть якщо їхня щирість не ставиться під сумнів.
Водночас під час призначення покарання суд врахував, що чоловік раніше не був судимий, одружений, позитивно характеризується за місцем проживання, є священнослужителем релігійного збору, а під час розгляду справи влаштувався начальником відділення зв'язку поштового пересувного відділення. За роботою він мав бронювання до грудня 2026 року.
Тульчинський районний суд визнав чоловіка винним за ст. 336 КК України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період) та призначив йому три роки позбавлення волі. Водночас його звільнили від відбування покарання з випробуванням на два роки.
Хвороба, інвалідність дружини та догляд за матір'ю
11 червня 2026 року Бершадський районний суд Вінницької області ухвалив вирок у справі №126/708/25.
За матеріалами справи, у липні 2024 року ВЛК визнала чоловіка придатним до служби в тилових підрозділах, ТЦК та СП, навчальних центрах, медичних підрозділах, логістиці, зв'язку та охороні.
16 січня 2025 року чоловікові намагалися вручити повістку з вимогою прибути до призовного пункту 18 січня о 9:00. Від отримання він відмовився. У визначений день до ТЦК та СП не прийшов.
У суді чоловік вини не визнав. Пояснював, що має хронічні захворювання, зокрема гепатит B, пожиттєво приймає ліки та раз на пів року їздить до Вінниці на обстеження. Також говорив, що дружина має третю групу інвалідності, через що він звертався по відстрочку, але отримав відмову.
Ще один аргумент обвинуваченого — догляд за матір'ю з другою групою інвалідності. За матеріалами справи, у лютому 2025 року, вже після неявки за повісткою, йому надали відстрочку саме через догляд за матір'ю.
Родичі у суді підтверджували, що чоловік має проблеми зі здоров'ям. Дружина розповіла, що відмову у відстрочці вони не оскаржували, бо їм нібито казали: через хвороби чоловіка "і так не візьмуть" на службу.
Суд визнав чоловіка винним за ст. 336 КК України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період). Під час призначення покарання врахували, що він раніше не був судимий, має неповнолітню дитину, дружину з інвалідністю, доглядає матір, потребує періодичного лікування та має міцні соціальні зв'язки.
Бершадський районний суд призначив йому чотири роки позбавлення волі. Водночас від реального відбування покарання чоловіка звільнили з випробуванням, встановивши іспитовий строк два роки.
Не прийшов за повісткою через хворобу
11 червня 2026 року Бершадський районний суд Вінницької області ухвалив вирок у справі №126/1545/24 щодо чоловіка, якого у травні 2023 року ВЛК визнала придатним до військової служби. 8 лютого 2024 року чоловік отримав повістку на відправку до військової частини, але наступного дня до призовного пункту не прибув.
У суді він визнав вину та розкаявся. Пояснив, що не мав наміру ухилятися від мобілізації, а не прийшов за повісткою через хворобу. Просив суворо його не карати й не позбавляти волі.
Суд врахував, що чоловік раніше не був судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, не перебуває на обліку в нарколога чи психіатра. Також орган пробації зазначив, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.
Окремо суд звернув увагу, що після неявки чоловік добровільно з'явився до призовного пункту. Його неодноразово направляли до військових частин для проходження служби, однак не мобілізували через скарги на стан здоров'я.
У вироку зазначено, що це свідчить про відсутність у чоловіка "сталого та переконливого наміру" ухилятися від військової служби.
Бершадський районний суд визнав чоловіка винним за ст. 336 КК України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період) та призначив йому три роки позбавлення волі. Водночас на підставі ст. 75 КК України Звільнення від відбування покарання з випробуванням.його звільнили від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк три роки.
Звільнився з колонії для служби, але втік дорогою до частини
1 червня 2026 року Гайсинський районний суд Вінницької області ухвалив вирок у справі №129/335/26 щодо чоловіка, якого обвинувачували в ухиленні від прийняття на військову службу за контрактом.
За матеріалами справи, чоловік відбував покарання у Коломийській виправній колонії. У грудні 2024 року він подав заяву про умовно-дострокове звільнення, бо хотів проходити військову службу за контрактом.
У лютому 2025 року чоловік пройшов медогляд, ВЛК визнала його придатним до служби. Також він пройшов професійно-психологічний відбір і подав заяву про оформлення особової справи для призову за контрактом.
27 березня 2025 року Коломийський міськрайонний суд умовно-достроково звільнив його від відбування покарання саме для проходження військової служби. Невідбутий строк становив понад сім років.
7 квітня чоловіка звільнили з колонії та передали представникам військової частини для супроводу до місця служби і підписання контракту. Дорогою вони зупинилися на ночівлю в готелі "Тіроль" у Гайсині.
За матеріалами справи, вранці 8 квітня, поки військовослужбовці спали, чоловік самовільно залишив номер і втік. Після цього поїхав до Мукачева та займався особистими справами, не пов'язаними з військовою службою.
У суді чоловік визнав вину повністю. Він сказав, що кається і шкодує про вчинене. Також заявив, що все ж хоче служити у ЗСУ і після вироку намагатиметься підписати новий контракт.
Суд врахував щире каяття як пом'якшувальну обставину. Водночас обтяжувальною обставиною визнав рецидив злочинів, адже чоловік раніше неодноразово був судимий і вчинив новий злочин за наявності незнятої та непогашеної судимості.
Гайсинський районний суд визнав чоловіка винним за ст. 336-2 КК України (ухилення від прийняття на військову службу за контрактом особою, яку під час мобілізації та воєнного стану умовно-достроково звільнили від відбування покарання для проходження військової служби) та призначив 5 років і 6 місяців позбавлення волі.
Але за сукупністю вироків, частково приєднавши невідбуту частину попереднього покарання, остаточно визначив йому 8 років і 6 місяців позбавлення волі.
Після звільнення з-під варти поїхав додому замість частини
15 червня 2026 року Тростянецький районний суд Вінницької області ухвалив вирок у справі №147/2381/25 щодо військовослужбовця, який не повернувся до військової частини після рішення суду.
За матеріалами справи, чоловік проходив військову службу за мобілізацією. Раніше його вже підозрювали у самовільному залишенні військової служби, однак 10 вересня 2025 року суд звільнив його від кримінальної відповідальності — для того, щоб він продовжив службу.
Суд тоді зобов'язав чоловіка прибути до військової частини не пізніше ніж за 72 години після набрання ухвалою законної сили. Це мало статися до 21 вересня 2025 року.
Втім, до частини чоловік не прибув. За матеріалами справи, він перебував вдома, обов'язки військової служби не виконував і проводив час на власний розсуд до 21 жовтня 2025 року, коли прибув до ДБР у супроводі працівників ТЦК та СП.
У суді чоловік визнав вину. Він пояснив, що не прибув до військової частини через сімейні обставини, щиро кається і хоче продовжити військову службу. Захист просив призначити мінімальне покарання — п'ять років позбавлення волі. Прокурор просив остаточне покарання у вигляді п'яти років і двох місяців позбавлення волі.
Суд не визнав щире каяття пом'якшувальною обставиною. У вироку зазначено, що чоловік спочатку заперечував частину обставин, не виявив бажання виступити в дебатах та останньому слові й не засуджував власні дії.
Тростянецький районний суд визнав чоловіка винним за ч. 1 ст. 382 КК України (умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили) та ч. 5 ст. 407 КК України (нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану).
За сукупністю кримінальних правопорушень йому призначили п'ять років і два місяці позбавлення волі. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишили до набрання вироком законної сили.
Не прибув до частини після рішення суду
17 червня 2026 року Тростянецький районний суд Вінницької області ухвалив вирок у справі №147/901/26 щодо військовослужбовця, який не прибув до частини після рішення суду.
За матеріалами справи, у серпні 2025 року цього чоловіка вже звільнили від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України — для продовження військової служби. Суд зобов'язав його протягом 72 годин після набрання ухвалою законної сили прибути до військової частини.
Ухвала набрала законної сили 2 вересня 2025 року, тож чоловік мав з'явитися до частини не пізніше 5 вересня. Однак він цього не зробив.
За матеріалами справи, військовослужбовець не виконував обов'язки служби та проводив час на власний розсуд до 27 лютого 2026 року. Тоді він прибув у супроводі працівників поліції.
У суді чоловік визнав вину повністю. Він підтвердив обставини справи, розкаявся та не заперечував проти спрощеного розгляду без дослідження всіх доказів.
Суд визнав щире каяття пом'якшувальною обставиною. Обтяжувальних обставин не встановили. Також суд врахував, що чоловік раніше був судимий, є військовослужбовцем, не перебуває на обліку в психіатра чи нарколога.
Тростянецький районний суд визнав його винним у невиконанні судового рішення та неявці військовослужбовця вчасно на службу в умовах воєнного стану.
За ч. 1 ст. 382 КК України (умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили) чоловікові призначили один рік позбавлення волі, за ч. 5 ст. 407 КК України (нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану) — п'ять років. Остаточне покарання за сукупністю правопорушень — п'ять років позбавлення волі.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube та Whatsapp
