У Вінниці мати загиблого військовослужбовця Максима Мосенза продовжує волонтерську діяльність, яку розпочала разом із сином на початку повномасштабної війни. У власному ательє вона шиє аптечки та адаптивний одяг для поранених бійців.
У майстерні Наталії Мосенз облаштований "куточок вдячності" — тут зберігаються шеврони, прапор та інші речі, пов’язані з військовими. За словами жінки, особливе місце займають шеврони сина, який загинув 24 березня 2024 року на Донеччині.
Максим із перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України: спочатку служив у територіальній обороні, згодом виконував бойові завдання на сході країни. Під час одного з них поблизу Іванівського він зник безвісти.
"Я ні одного дня не вірила і не відчувала, що він загинув. Я щодня чекала на нього, що живий та повернеться", — сказала мати воїна.
Пошуки тривали понад півтора року. Лише у березні 2025 року, після обміну тілами, ДНК-експертиза підтвердила загибель військового.
Ще у 2022 році родина переобладнала власне ательє у волонтерський цех. Тут виготовляли спорядження для військових — ноші, розгрузки, аптечки, одяг. Максим передавав ці речі побратимам на фронт.
Після загибелі сина Наталія вирішила не зупинятися. За її словами, вона дала обіцянку продовжувати справу і допомагати військовим.
"Завжди казав не здаватися, не залишати, вірити у перемогу. Закинути усе це я не мала права, бо обіцяла синові не зупинятися", — додала жінка.
Сьогодні у майстерні шиють адаптивний одяг для поранених — футболки, білизну, штани та кофти. Такий одяг має спеціальні застібки, які дозволяють легко вдягати його на людей, що не можуть рухатися самостійно.
Разом із Наталією працюють інші жінки, яких також торкнулася війна. Серед них — переселенка з Донеччини Ірина Жук, син якої нині служить у війську.
"Мені було важко морально, і тоді мене підтримала Наташа, коли наше місто окупували і повертатися було нікуди. Вона тоді казала: "Все, поплакали — і давай працювати далі". І тепер у нас такий девіз: якщо хтось починає плакати, ми кажемо одна одній: "Поплакали — і працюємо". І щодня ми говоримо про наших дітей", — розповіла Ірина Жук.
Жінки не лише шиють необхідні речі для фронту, а й підтримують одна одну. За їхніми словами, спільна праця допомагає переживати складні моменти.
Матеріали для роботи — тканину, одяг та інші необхідні речі — закуповують за кошти благодійників. Зі слів Наталії Мосенз, саме завдяки підтримці небайдужих людей вони можуть продовжувати свою діяльність.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
