Ветеран російсько-української війни Олексій Курінний до служби працював в охоронній сфері та професійно займався тайським боксом. Після початку повномасштабної війни підписав контракт і воював у складі 35 окремої бригади морської піхоти на Донецькому напрямку. Був оператором ПЗРК, штурмовиком, кулеметником та навідником.
Про бойовий досвід, штурми, втрати, загибель батька, повернення до цивільного життя та ветеранський соціальний проєкт Олексій Курінний розповів Суспільному.
Перший бойовий виїзд військового був на Донеччині.
"Перший виїзд був на населений пункт Побєда. Його вже в принципі там не було, як населеного пункту, там просто є підвали, які ми займали, поблизу Мар'їнки. Просто займали позицію та тримали оборону. На той момент росіяни проводили штурми, висаджували свою піхоту. Пам'ятаю перший штурм, який ми відбили. Заїхали 4 БМПБойова машина піхоти, 2 танки, а виїхав тільки один танк, який встиг спастися, і одна БМП. Всіх інших ми знищили за допомогою нашого міномету, за допомогою нашої піхоти. Відбили повністю той штурм".
Захисник воював на Мар'їнському та Авдіївському напрямках, брав участь в бойових діях біля Вугледару і Великої Новоселівки. найважче, за його словами, було на Авдіївському напрямку.
"Там одна дорога, заїжджати було важко, нас постійно обстрілювали, штурмували. Там обстріли більш активні йшли, якщо порівняти з Мар'їнським напрямком. Різні ракети... Біля мене прилітало таке як С-300 поряд недалеко, здригався весь населений пункт. Мінеметні обстріли постійні. За 10 метрів від нас з батьком впала ракета, але не вибухнула, застрягла в землі. Потім ще одна і ще одна. І всі три ракети не вибухнули на той момент".
До повномасштабного вторгнення Олексій займався тайським боксом, став чемпіоном міжнародного рівня. Каже, що саме спортивна підготовка допомагає витримувати навантаження на фронті — долати великі дистанції, нести спорядження та працювати у складних умовах.
""Я не розумію тих, хто говорить, що спорт не допомагає. Можливо, вони просто ніколи не займалися і не розуміють, наскільки легше це стає. Я фізичні навантаження проходжу дуже легко. Можу пройти велику дистанцію, можу підіймати багато спорядження".
Військовий розповідає: під час служби працював із переносним зенітно-ракетним комплексом. Окрім самого комплексу, потрібно було нести додаткове спорядження, зброю, боєкомплект, воду, аптечку та засоби захисту.
"Комплекс 20 кілограмів важить. До нього ще потрібен був акумулятор, це все тримати. Потрібно було з собою автомат мати, потрібно було патронів дуже багато мати, оскільки ми заходили з піхотою і так само проводили штурм, і просто додатково допомагали їм зі збиттям повітряних цілей. Ще є плитоноска, яка важила 16 кілограмів, каска, і з цим потрібно вести бій. І без фізичних навантажень у цивільному житті, навіть не уявляю, як би я це робив".
Військовий розповів, що безпосередньо у штурмах брав участь у 2023 році. Один із таких епізодів пам’ятає біля Сторожевого — тоді підрозділи просувалися посадками слідом за піхотою.
"Ми заходили тоді близько в посадки біля Сторежового. Заходили якраз за піхотою. Перед цим добре відпрацювала наша артилерія. Спочатку ворога я навіть не бачив. Потім, як ми почали просуватися далі, почалися бої. Вони були десь далі в посадці, я їх впритул не бачив. Все, що ми робили, — стріляли в той бік".
За його словами, це був початок контрнаступальних дій. Планували просуватися далі, однак рух ускладнювали заміновані території та підготовлена оборона російських військ.
"Це був 2023 рік. Наміри були великі. Ми мали заходити і йти далі. Але нам не вистачило чи сил, чи плану — я точно не знаю, бо я не був десь зверху. Мені здається, що ворог дуже добре окопався. Вони вели оборону, тікали, ми ніби просувалися, але втрат ставало все більше. Наші танки не могли проїхати, машини не могли проїхати, бо все було заміновано. Доводилося весь час просуватися пішки. І просто вже на один момент в нас закінчилися люди".
Порівнюючи дії українських і російських штурмових груп, військовий каже, що українські підрозділи діяли більш підготовлено та злагоджено.
"Я гадаю, що в нас більш підготовлені люди. На той момент, коли я проходив службу, вже більше цінувався особовий склад, точніше проходило планування, навчання були кращі. Штурм відбувався доволі правильно: по двійках заходили, зачищали, все правильно робили. А вони могли просто через поле йти до нас".
За словами військового, російські штурми, які він бачив, часто виглядали хаотичними. Каже, що на відміну від українських підрозділів, у противника не завжди було злагоджене планування дій.
"Вони тільки почали висаджуватися поруч десь, у них якась плутанина виходила. Ті штурми, які я бачив, як вони проводять, — це щось таке трохи смішне було".
Щодо забезпечення, боєць каж, що у 35 бригаді проблем із боєприпасами, технікою та спорядженням не було. Підрозділ мав необхідне для виконання бойових завдань.
"Дуже гарне було оснащення. Дуже гарно нам постачали боєприпаси, снаряди, з цим проблем не було. Техніку нам гарно доставляли, у нас були "хамериВисокомобільний багатоцільовий колісний транспортний засіб.", "кірпіKirpi — це важкий бронетранспортер, головне завдання якого — перекидати особовий склад з одного місця в інше, одночасно захищаючи його від усіх видів загроз." — все, що потрібно, у нас було".
Говорячи про співвідношення втрат у 2023 році, військовий розповів, що усе залежало від характеру бойових дій.
"Це, напевно, 10 їхніх, 2-3 наших, і то це ще вважалося дуже поганим результатом. Ми могли їх десятками знищувати і не мати взагалі втрат, але це в основному в обороні, як ми були. А коли в наступальних діях, то зрозуміло, що втрати в нас були плюс-мінус однакові, бо ми постійно просувалися, нас обстрілювали, але, коли вони тікали, то отримували так само більші втрати".
Найближча дистанція до позицій російських військових, за його словами, могла становити кілька десятків метрів. В одному з епізодів підрозділ зайшов на позиції, які перед тим уже були відпрацьовані українськими силами.
"Підходили буквально на пару десятків метрів, десь у районі 100 метрів. Останній раз, коли ми вже прямо заходили до ворога, мені дуже сильно пощастило, тому що там уже тільки тіла залишалися. Ми зайшли, зайняли позицію, а далі пішла наша піхота, і вже більш близький контакт був у них".
Після боїв, розповідає військовий, на позиціях знаходили російські речі та зброю. Насамперед забирали те, що могло бути корисним для підрозділу.
Найважчим на фронті для військового стала загибель батька у 2023 році. У той момент сам він перебував неподалік — за кілька сотень метрів.
"Втрата батька була найважча. До цих пір це, в принципі, найважче, що зі мною сталося в житті. Це було біля Сторожевого. Ми тільки заходили, це було біля посадки. Я був буквально за кілька сотень метрів у цей час. Під час висадки, я так зрозумів, натрапили на міну. Мені пояснили, що машина натрапила. До нього підбігли два хлопці, хотіли надати допомогу. А ворожий дрон, видно, це побачив, підлетів і почав добивати".
Про загибель батька, як розповів Олексій, він дізнався випадково. У той момент у нього не працювала рація, тож він намагався знайти зв’язок, аби вийти на командира.
"У мене не працювала рація, зв’язку взагалі не було. Сподівався знайти зв’язок, щоб зв’язатися зі своїм командиром і вирішити проблему з рацією. І в цей момент включаю телефон, а до мене якимось чудом брат додзвонився. Мама перша дізналася, як військова, через знайомих, що він загинув. І вони мене одразу так само повідомили. Брат сказав, що батька вбили. Я не знав, що мені робити в цей момент. Продовжувати бій у такому емоційному стані було неможливо".
Після цього Олексія відправили в тил. Звідти він поїхав до Вінниці на похорон батька.
Старший брат захисника також служив і дістав важке поранення на Харківському напрямку. Він був у складі мобільної групи, яка працювала по російській техніці і піхоті.
"Це було на Харківському напрямку. Там була мобільна група, яка виїжджала знищувати ворожі танки, піхоту — все, що могли, те й знищували. Повідомили, що є танк, його потрібно знищити, бо він працював по наших позиціях. Вони хотіли його ліквідувати, потрапили під обстріл, отримали дуже важкі поранення. Пощастило, що це було недалеко від нашого блокпоста. Хлопці побігли до них, надали першу медичну допомогу і витягнули їх. Потім його відправили на лікування в госпіталь, а після госпіталю — у Вінницю на реабілітацію".
Через наслідки поранення брата списали зі служби. Згодом, як розповів військовий, той почав працювати у вінницькій компанії, яка виготовляє дрони для українського війська.
Нині військовий повернувся до цивільного життя. Працює начальником охорони у ветеранській фірмі. Каже, що це не лише робота, а й соціальний проєкт, який допомагає ветеранам працевлаштуватися після служби.
"Зараз я начальник охорони ветеранської фірми. У нас ветеранська охоронна фірма. У мене є своя група швидкого реагування. Займаємося особистою охороною, охороною об’єктів. І це такий у нас соціальний проєкт зараз. У нас в організації тільки ветерани, і ми допомагаємо ветеранам із працевлаштуванням. Стараємося знаходити об’єкти, щоб була постова охорона, щоб хлопці з обмеженими можливостями могли мати роботу, могли заробляти гроші. Вони не хочуть сидіти в когось на шиї, не хочуть просити, не хочуть бути для когось тягарем", - -сказав Олексій.
За його словами, знайти роботу після повернення з фронту, особливо людям із пораненнями, непросто.
"Навіть ті хлопці, у яких немає руки чи ноги, вони прагнуть працювати. Роботу в таких ситуаціях дуже важко знайти. Тому ми стараємося допомогти, чим самі можемо".
Однією з найважчих речей після повернення до цивільного життя військовий називає нерозуміння з боку частини суспільства. Каже, що не всі усвідомлюють, якою ціною військові захищають тил.
"Найважче — дуже велика неповага людей, які взагалі не розуміють, що таке війна. Вони не розуміють, що коли можуть зранку прокинутися у своєму теплому ліжку, є люди, які віддають за це життя і своє здоров’я. Деякі думають, якщо людині ногу не відірвало, то вона не воювала. Я хочу, щоб люди розуміли: якщо людина повернулася, хтось поранений явно, а в когось немає видимих поранень, це не означає, що вона не проходила бойовий шлях, — сказав захисник..
Тригерить, коли я бачу рух під час хвилини мовчання. Для мене це дуже важкий момент. Мені потрібно стати, згадати. Якщо хтось просто іде, говорить по телефону, займається своїми справами, я в будь-якому випадку буду звертатися до них і пояснювати, чому зараз потрібно стати і помовчати. Зараз мені хотілося б просто, щоб мої побратими перестали вмирати. І могли повернутися хоча б трошки відпочити".
Після закінчення війни перше, що планує зробити, — поїхати на могили батька та загиблих побратимів.
"До батька на могилу поїду, до хлопців поїду. Привезу квіти, подякую їм, що завдяки їм це завершилося".
Олексій Курінний
Олексій Курінний — ветеран російсько-української війни, військовослужбовець 35 окремої бригади морської піхоти. До повномасштабного вторгнення працював в охоронній сфері та професійно займався спортом. Має титул чемпіона з тайського боксу на міжнародних змаганнях, також виступав на українських чемпіонатах.
Після початку повномасштабної війни Олексій підписав контракт із вінницькою військовою частиною та був відкомандирований до 35 ОБрМП. Воював на Мар’їнському та Авдіївському напрямках, брав участь у бойових діях біля Вугледара і Великої Новосілки.
За фахом Олексій — оператор ПЗРК, переносного зенітно-ракетного комплексу. Працював по повітряних цілях, зокрема ракетах, літаках і вертольотах. Також виконував завдання разом із піхотою та мінометними підрозділами, прикривав військових під час заходу на позиції. Був навідником, кулеметником, помічником гранатометника та штурмовиком.
Олексій — із родини військових. Його батько, Олександр Курінний, у 2014 році брав участь в АТО на сході України у складі 59 ОШБр імені Якова Гандзюка. Мати Олексія також військова, служила на Маріупольському напрямку. Після обстрілу російськими “Кинджалами” та поранень продовжила службу на Вінниччині.
Старший брат Олексія, Назар, воював на Харківському напрямку у складі ГУР. Під час одного з виїздів потрапив під обстріл “Градами”, отримав важкі поранення голови та спини й завершив військову службу. Нині займається розробкою дронів.
Під час повномасштабного вторгнення Олексій разом із батьком служили у 35 ОБрМП. 7 червня 2023 року під час штурмових дій біля населеного пункту Сторожеве на Донеччині Олександр Курінний загинув.
У розмові із Суспільним Олексій Курінний розповів про бойовий досвід на Донецькому напрямку у 2023 році, участь у штурмах, втрати, загибель батька, повернення до цивільного життя та соціальний проєкт із працевлаштування ветеранів.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
