Військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади з Вінниччини Руслан Петін, який майже три роки воював на Бахмутському напрямку, повернувся до цивільного життя.
Про бої, пережитий досвід та адаптацію після фронту він розповів в інтерв’ю Суспільному.
Доброволець і фронт
Руслан Петін пішов на війну добровольцем з перших днів повномасштабного вторгнення.
"Я думав: якщо підуть танками — тоді точно піду. У 2022 вони пішли танками. І я вже не міг не піти. Я був мотивований, що хочу їм дати здачі. Я знав, що не можу залишатися осторонь. І просто пішов", — сказав він.
Після підготовки потрапив до піхоти та виконував бойові завдання у районі Бахмута.
"Десь уже понад 600 днів був на Бахмутському напрямку. Але це дуже довгий час, який відчувається зовсім інакше. Ми тримали, тримаємо і будемо тримати. Іншого варіанту просто немає", — сказав Руслан.
Бої і позиції

За словами військового, один із найважчих досвідів — тривале перебування на позиціях під обстрілами.
"13 день на позиції, але здається, як місяць. Бо кожен день забирали по метру окопу. Я думав, що не вийду. Ти вибратися не можеш, бо вихід завалений. Є тільки твоя нора, два ріжки патронів і кілька гранат. І ти просто сидиш і думаєш, що буде далі. Я собі сказав, що головне — побратима не підвести. А далі вже як вижити — це друге питання", — зазначив він.
Про ворога і штурми

Руслан розповів, що реальність боїв часто відрізняється від уявлень.
"Я раніше думав, що масовані штурми — це перебільшення. А потім сам побачив, як вони йдуть. Просто як на параді. Їх реально посилають, щоб їх убили. Вони йдуть і навіть не ховаються. Це виглядає дуже дивно і страшно", — додав військовий.
Побут і моменти з фронту
Навіть у складних умовах, сказав, були моменти, які запам’яталися.
"Волонтери дали борщ у пакеті. Я його поставив варитися — і тут почався обстріл. Хлопці побігли в підвал, а я залишився. Я стою і думаю: якщо завалить — то завалить. Але борщ я доварю. Бо як це — кинути", — сказав Руслан.
Повернення до цивільного життя

Після звільнення зі служби, розповів, найважчим стала адаптація.
"Я не розраховував, що повернусь. Я налаштувався, що помру. І мені так навіть було легше йти. Я думав: якщо повернуся — то вже не тим Русланом. І це теж було страшно усвідомлювати. Зараз мені важко, бо я не був готовий до цього повернення. Це зовсім інше відчуття", — сказав він.
Перші дні в тилу були особливо складними.
"Ти не розумієш ці звуки: свист машини, крик дитини. Ти не знаєш, як реагувати. Ти ніби потрапляєш в інший світ. Там звуки означають одне, а тут — зовсім інше", — додав він.
Психологічний стан

"Людина, яка приходить звідти, вона ламається. І не один раз. Це відбувається поступово. Коли ти йдеш у відпустку — ти теж ламаєшся. Коли повертаєшся — знову. Це постійний процес", — додав ветеран.
Він також звертався до психологів.
"У мене були хороші психологи. Вони допомагали мені розібратися з цим станом. Але це не швидкий процес. Є відчуття, що ти щось не доробив. Наче війна ще триває, а ти вже не там. Для мене вона закінчиться тільки тоді, коли буде перемога", — сказав військовий.
Сприйняття тилу
Контраст між фронтом і мирним життям, розповів, відчувається дуже гостро.
"Я не міг навіть нормально відреагувати. Я стояв і просто дивився, бо не знав, що сказати. Я сказав: якби ти був там, ти б інакше говорив. І це правда", — зазначив він.

"Якщо люди постійно будуть у стресі, вони не витримають. А ворог саме цього і хоче. Тому треба інколи відпочивати і переключатися. Це теж важливо для перемоги", — додав ветеран.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok