24-річний морський піхотинець із Вінниччини Владислав Журжа на псевдо "Малиш" понад три з половиною роки провів у російському полоні. У неволю захисник потрапив під час оборони Маріуполя у 2022 році. Свою історію захисник розповів Суспільному.
У червні 2021 року Владислав Журжа підписав контракт зі Збройними Силами України, служив гранатометником у 36 окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. 24 лютого 2022 зустрів на позиціях поблизу Маріуполя. Розповів, що перші години запам’ятав дуже чітко: спочатку масовані обстріли, а вже вночі російські військові пішли на штурм українських позицій піхотою.
"О третій годині вони пішли піхотою, і о шостій ми відбили цю атаку, було тихо. Спочатку ночували в окопі, потім повернулися на позиції. Так продовжувалося п'ять днів. Перший день – гради, другий – танк був, третій – літак, який промахнувся повз нашої позиції. Ми вночі йшли на іншу позицію на підкріплення, і я побачив, що люди переді мною починають зникати, я впав у яму: висотою два метри і десять метрів радіус – це літаком скинули два кілограми тротилу", — розповів захисник.
Згодом підрозділ Владислава відійшов до Маріуполя. Деякий час бійці перебували на території заводу "Азовмаш", але за день знову повернулися на передові позиції. Там українські військові облаштовували оборону — копали окопи й укріплювали лінію, якої раніше не було. У полон Владислав вийшов біля села Мирне. Розповів, що спочатку був ангар у Сартані, потім — колонії в Оленівці, Таганрозі, Старому Осколі та Тулі. В останній пробув майже десять місяців.
"Перед тим як мене закинули в камеру, по мені пройшлися з лівого боку по правий – я нарахував 33 удари. Ми сиділи і говорили, навіть голосно. Казали, що тихіше, а потім почали піднімати стояти, нам заборонили говорити. Далі почали вчити пісні – російський гімн: 649 букв, 115 слів, 36 розділових знаків. Мовляв не знати це дуже погано. Потім почали підіймати ночами по два рази. Спимо вночі – підіймають, і, наприклад, кажуть присідати 200 разів. У нас максимальний присід на камеру був 4500 разів за два дні".
Владислав Журжа має зріст метр 95 сантиметрів. Розповів, що у полоні важив 46 кілограмів. Але на початку лютого 2023 року раптово змінилися умови — полонених почали краще годувати.
"7 числа в мене день народження. І я подумав, що буде обмін – почали краще годувати. І тут бах вночі, двері відкриті – на вихід. Вантажать нас в ці автозаки їдемо і думаємо, що додому. Далі відкриваються двері і я чую фразу: "Легше з ними, їх там ще будуть". Почув російський гімн і зрозумів, що це приймання в новий заклад — Мордовія, колонія №10".
За словами захисника, найважче було саме там. Втім, навіть у неволі сперечався з росіянами про Україну. Розповідає, що вижити допомогло почуття гумору.
"Як Леся Українка, щоб не плакати я сміявся. Сказали, що ось є лінія, стояти по 16 годин вдень, інколи потім нас погодували. Я інколи сварився і доводив їм, що в вашій книжці з історії читав, що 19 лютого 1954 року Хрущов подарував Крим Україні за підтримку його. Казав, що можете загуглити, бо в мене немає доступу, якщо це не так, то бийте мене. Потім нам почали давати книги — одну в камеру, враховуючи, що в мене хороша дикція – в камері читав я. 53 книги в слух у мене прочитано. Потім дали більше книг, і ми почали вже читати про себе. В сумі я прочитав 80 книг за півтора роки, не враховуючи, що деякі книги читалися по декілька разів".
9 червня 2025 року Владислава обміняли з російського полону в рамках обміну військових до 25 років.
"Під вечір мене забирають у кімнату якусь – переодягнули в нормальний одяг, дали зимовий одяг... Далі нас закинули в автозаки. Ми їхали майже добу. Закинули в аеропорт – годували бубликами і водою. Я з переляку тих бубликів півтора кілограма з’їв. Далі нас повезли в Гомель на літаку, коли підлітали, скинули балаклави, розв’язали руки, дозволили дивитися. Я побачив хлопців, з якими я служив".
Вдома на захисника чекали мама. Розповів, що першою зателефонував саме їй.
"Сказав мамі, що я повернувся, а мама плакала сильно дуже".
Нині Владислав проходить реабілітацію. Після пережитого має третю групу інвалідності, тому повернутися до війська не може.
"Як можна бути осторонь, коли в країні йде війна, а ти психічно здоровий і нормально це все сприймаєш. Я не визнаю те, що я не можу служити через здоров’я. Я пробував і не в одну бригаду, за рекомендаціями друзів та побратимів. Але мене не беруть. Мене мама за це приб’є звісно, але в якісь тилові посади мені не цікаво. Я хотів у гущу подій".
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
