Протягом тижня, з 9 по 15 березня 2026 року, Суспільному стало відомо про загибель 32 військовослужбовців з Вінницької області, які віддали життя, захищаючи Україну від російської агресії.
Інформацію про загибель оборонців повідомляли органи місцевого самоврядування, територіальні громади, військові частини та родини полеглих.
Суспільне висловлює співчуття родинам, близьким та побратимам загиблих. Редакція продовжує збирати інформацію про полеглих захисників, щоб зберегти пам’ять про кожного з них
Олександр Чорний
Олександр Чорний народився 11 червня 1978 року у Вінниці. Після школи здобув професію столяра у Вищому професійному училищі №7.
Працював за фахом на різних підприємствах міста. В останні роки перед війною працював на кухні одного з вінницьких закладів громадського харчування.
Своє життя з військовою службою Олександр Чорний пов’язувати не планував. Проте після повномасштабного вторгнення Росії він вирішив долучитися до оборони країни. До лав Збройних сил чоловік приєднався у травні 2024 року.
На фронті служив у взводі зв’язку 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади. Мав позивний "Блек". Підрозділ, у якому він воював, виконував бойові завдання на Краматорському напрямку.
За словами рідних, під час служби Олександр неодноразово отримував відзнаки від командування за сумлінне виконання завдань. Загинув 3 березня поблизу Лимана на Донеччині. Захиснику було 47 років.
Брат загиблого військового Вадим розповів, що у війську Олександр намагався постійно розвиватися та ставати кращим фахівцем. За словами брата, навіть після завершення війни він, ймовірно, не залишив би побратимів.
Поховали військового на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Тарас Сірік
Тарас Сірік народився 18 лютого 2004 року у місті Сіверськ Бахмутського району Донецької області. Після початку повномасштабного вторгнення Росії його родина переїхала до Вінниці.
З дитинства Тарас активно займався спортом. Він професійно тренувався з дзюдо та захоплювався важкою атлетикою.
Після школи юнак навчався у Бахмуті за спеціальністю кухар-кондитер. Завершувати навчання довелося дистанційно вже у Вінниці, куди родина переїхала після початку великої війни.
Під час навчання Тарас працював пекарем на хлібзаводі. Згодом переїхав до Києва, де працював барменом та менеджером у кафе та ресторанах.
Восени 2024 року Тарас добровільно приєднався до лав Збройних Сил України. Він служив у складі 3-ї окремої штурмової бригади, де виконував бойові завдання як стрілець та помічник гранатометника.
Загинув воїн 16 травня 2025 року поблизу села Новоєгорівка Сватівського району Луганської області.
За словами матері загиблого, Тарас від самого початку повномасштабної війни прагнув стати на захист України.
"Тарас практично втік з дому на війну. Він прагнув стати на захист України від початку повномасштабного російського вторгнення та зробив це у свої 20 років. Мені ж, аби не хвилювалася, продовжував говорити, що знаходиться у навчальному центрі. Я дізналася правду лише після його загибелі", — розповіла мати військового Вікторія.
Церемонія прощання з Тарасом Сіріком відбудеться у Вінниці о 12:00 у Спасо-Преображенському кафедральному соборі.
Поховають воїна о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Анатолій Кислий
Анатолій Кислий, 1997 року народження, уродженець села Нестерварка Тульчинської громади, служив техніком роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем 59-ї бригади Збройних Сил України.
4 березня 2024 року під час виконання бойових завдань поблизу населеного пункту Чугуєве Синельниківського району Дніпропетровської області він загинув унаслідок ураження FPV-дроном. Отримане уламкове поранення виявилося несумісним із життям. Про втрату мужнього Захисника України 7 березня повідомила Тульчинська міська територіальна громада.
Віталій Герасимчук
Віталій Герасимчук, 1995 року народження, уродженець села Цибулівка Гайсинського району, був молодшим сержантом та оператором безпілотних літальних апаратів 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини А7400.
1 березня 2024 року він загинув у бою за Україну в районі населеного пункту Єгорівка Пологівського району Запорізької області. Про втрату Захисника 7 березня повідомила Ободівська сільська територіальна громада.
Азамат Абдрахманов
Азамат Абдрахманов, 1980 року народження, уродженець Тульчинської громади, служив солдатом у 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка Сухопутних військ ЗСУ. Він був призваний Тульчинським РТЦК та СП.
З 10 квітня 2023 року вважався зниклим безвісти. Під час ведення бойових дій неподалік села Богданівка Бахмутського району Донецької області воїн прийняв свій останній бій. Лише після ідентифікації підтвердився факт його загибелі.
Майже три роки родина чекала Героя, аби гідно зустріти та провести до місця вічного спочинку.
Василь Богатюк
Василь Богатюк, 1971 року народження, уродженець села Обухів Мурованокуриловецької громади, був солдатом Збройних Сил України. 16 лютого 2026 року він був мобілізований та проходив службу водієм-електриком радіорелейного взводу радіорелейної роти радіорелейного батальйону військової частини А0707.
4 березня 2026 року під час проходження військової служби на полігоні в районі села Кунка Гайсинського району Вінницької області воїн помер.
Віктор Слободянюк
Віктор Слободянюк, 1985 року народження, уродженець Ямполя, був солдатом — інспектором прикордонної служби 2 категорії, оператором радіоелектронної та радіотехнічної розвідки підрозділу розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів. 2 травня 2025 року він був мобілізований до лав Збройних Сил України.
6 березня 2026 року під час виконання бойового завдання у населеному пункті Сергіївка Донецької області воїн загинув. За попередньою інформацією, причиною смерті стало отруєння невстановленою речовиною. Поховали воїна на Алеї Слави Ямпільського кладовища.
Ігор Пастушенко
Ігор Пастушенко народився 25 грудня 1988 року у селі Підлісне Літинського району. Дитинство та юність провів у Вінниця.
У місті він навчався у школі-гімназії №30, згодом закінчив Вінницьке міжрегіональне вище професійне училище. Вищу освіту здобув у Вінницький торговельно-економічний інститут ДТЕУ за спеціальністю «Підприємництво, менеджмент».
Після навчання певний час працював за кордоном. Згодом повернувся в Україну та проживав у Одеса, де займався роботою та планував розпочати власний бізнес.
На Ігоря з війни чекали батьки та брат.
Ігор Пастушенко виконував бойові завдання на посаді стрільця-снайпера. До лав війська він долучився навесні 2024 року.
Свій останній бій військовий прийняв 28 червня 2024 року поблизу села Новоселівське Сватівського району Луганська область.
Поховали військового на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Олег Бабенко
Олег Бабенко, 1985 року народження, уродженець села Дружелюбівка Калинівської громади, був солдатом Збройних Сил України. У липні 2024 року його мобілізували до війська. До цього він працював у КП "Вінницяміськтеплоенерго" та здобув освіту у Вінницькому технічному університеті на факультеті радіотехніки та зв’язку.
З дитинства Олег захоплювався бігом, щодня починав ранок із пробіжки, брав участь у марафонських забігах. Любив гори, щороку відвідував Карпати, де набирався сили та енергії.
У листопаді 2024 року він зник безвісти, рідні понад рік сподівалися, що він живий і перебуває у полоні. На жаль, судово-медична експертиза підтвердила його загибель під час виконання бойового завдання на Курщині. У Героя залишилися батьки та брат.
Олександр Сосновський
Олександр Сосновський, 1978 року народження, уродженець Мурованих Курилівців, сержант військової служби за контрактом. Служив старшим стрільцем-оператором 3 мотопіхотного спеціалізованого відділення 2 мотопіхотного спеціалізованого взводу 1 мотопіхотної спеціалізованої роти мотопіхотного спеціалізованого батальйону "Шквал".
Протягом 20 місяців вважався зниклим безвісти. Загинув 3 липня 2024 року під час ворожих штурмових дій біля села Григорівка Бахмутського району Донецької області.
Олександр Чечуй
Олександр Чечуй, 1969 року народження, житель міста Немирів. Із 27 лютого 2026 року вважався безвісти зниклим. Підтверджено факт його загибелі.
Сергій Богуцький
Сергій Богуцький, 1992 року народження, уродженець міста Хмільник, молодший сержант Збройних сил України. Загинув 4 березня 2026 року біля населеного пункту Нововікторівка Запорізького району Запорізької області під час виконання бойового завдання.
Юрій Патран
Юрій Патран, 48 років, уродженець села Гнатків, військовослужбовець Збройних сил України. Загинув 21 лютого 2026 року на Сумщині під час виконання обов’язків військової служби.
Анатолій Олінковський
Анатолій Олінковський, 1967 року народження, уродженець села Чечелівка Гайсинської громади. Служив солдатом, водієм-електриком електрогазового взводу технічної роти батальйону аеродромно-технічного забезпечення 456-ї бригади транспортної авіації імені Дмитра Майбороди Повітряних сил України. До лав ЗСУ вступив добровільно 28 лютого 2022 року.
Загинув 4 березня 2026 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на автошляху М‑30 поблизу села Сокиринці Вінницького району.
Андрій Гаврилюк
Андрій Гаврилюк, 1985 року народження, житель селища Тиврів, стрілець відділення охорони 3 взводу охорони 3 роти охорони 3 батальйону охорони в/ч Т0940.
2 березня 2026 року 41‑річний ветеран помер у Тиврові — його життя обірвали наслідки отриманих під час війни ушкоджень.
Дмитро Джигирис
Народився Дмитро Джигирис 12 червня 1976 року у Тульчині. Його батько був кадровим офіцером, який завершив кар’єру у званні полковника Повітряних Сил Збройних Сил України.
Працював на різних роботах за кордоном, а згодом – на будівельних майданчиках Вінниці, де проживав із дружиною та 13-річною донечкою.
"Дмитро був гарним сім’янином: люблячим, врівноваженим і надзвичайно відповідальним. Він доброзичливо ставився до людей, любив спорт, дотримувався здорового способу життя. Чоловік за свій вік побував у різних країнах, але завжди повертався до України, бо лише тут вбачав майбутнє своєї дитини", – розповіла дружина дружина Наталя.
Виконував бойові завдання у складі 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади. Загинув воїн 20 лютого поблизу села Вишневе Синельниківського району Дніпропетровської області. Йому ьуло 49 років.
Поховали воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Анатолій Конончук
Анатолій Конончук народився у селі Потоки Жмеринського району. Після закінчення місцевої школи вивчився на слюсаря-ремонтника у Вінницькому професійно-технічному училищі №13.
Навесні 2024 року чоловіка мобілізували до лав Збройних Сил України. Разом із побратимами він виконував бойові завдання на Покровському напрямку фронту. Він був старшим солдатом, воював у лавах 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка.
Після бою 2 вересня 2024 року біля міста Красногорівка Покровського району Донецької області він вважався зниклим безвісти. Життя оборонця обірвалось у 53 роки.
З війни на Анатолія чекали старенька мати, дружина, донька та маленька онука, яка народилася за тиждень до його загибелі.
"Для Анатолія не було неможливих завдань. Він умів абсолютно все: від ремонту годинника до капітального відновлення будинку. Про таких говорять: “Людина із золотими руками”, – розповіла дружина Тетяна.
Поховали воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Дмитро Школярський
Дмитро Школярський, 1991 року народження, уродженець Жмеринки, випускник місцевого ліцею №5. Захоплювався комп’ютерними технологіями, здобув вищу освіту у Київському університеті інформаційно‑комунікаційних технологій, працював і проживав у Києві.
10 лютого 2026 року був призваний на службу до 425 окремого штурмового полку "Скеля". На службі перебував лише 16 днів. 26 лютого 2026 року помер у Дніпрі — серце зупинилося внаслідок запалення легенів.
Олександр Мельник
Олександр Мельник, 1980 року народження, житель міста Тульчин, лейтенант, командир третього механізованого взводу четвертої механізованої роти другого механізованого батальйону. До лав Збройних сил України став у травні 2019 року.
Загинув 13 лютого 2026 року під час боїв біля села Радьківка Куп’янського району Харківської області.
Олександр Сніжинський
Олександр Сніжинський, 1980 року народження, житель Браїлова, солдат військової частини А5187. Вісім місяців боронив Україну, попри наявну групу інвалідності, сумлінно виконуючи бойові завдання.
23 лютого 2026 року його серце зупинилося у лікарні міста Вознесенськ Миколаївської області.
Павло Васильчук
На Дніпропетровщині 2 березня загинув Павло Васильчук – мешканець Гайсинської громади. Молодший сержант взводу та корегування роти ударних безпілотних авіаційних комплексів. Йому було 26 років.
Ерік Азарян
Ерік Азарян, 1995 року народження, уродженець Крижополя, старший солдат, старший стрілець 1 відділення 1 взводу 2 стрілецької роти.
Загинув 14 січня 2023 року поблизу населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області, на позиції "Лісабон"0, внаслідок масованого артилерійського обстрілу.
Микола Заїка
На Дніпропетровщині 28 лютого загинув Микола Заїка – мешканець Літинської громади. Головний сержант- командир відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти в/ч А 4007, сержант ЗСУ.
Андрій Боднар
Андрій Боднар, старший лейтенант, уродженець Чернівецької громади. Проходив службу на посаді заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу механізованої роти 1‑го механізованого батальйону.
23 лютого 2026 року загинув у районі населеного пункту Дробишеве Краматорського району Донецької області — внаслідок удару FPV‑дрону під час виконання бойового завдання.
Костянтин Костенюк
Костянтин Костенюк, мешканець Барської громади, солдат, оператор безпілотних літальних апаратів та сапер інженерно‑саперної роти військової частини А2300.
Загинув 9 березня 2026 року у бою під час виконання військового обов’язку.
Олександр Гонта
Олександр Гонта, 34 роки, уродженець села Ілляшівка Тростянецької громади, лейтенант, заступник командира роти вогневої підтримки військової частини А4635 505‑го окремого батальйону морської піхоти.
8 березня 2026 року загинув у районі населеного пункту Філія Дніпропетровської області під час виконання бойового завдання.
Віктор Москалюк
Віктор Москалюк, 1980 року народження, уродженець села Зозівка Липовецької громади. Служив стрільцем‑снайпером механізованого батальйону 142‑ї бригади Сухопутних військ ЗСУ.
Після отримання важких поранень 28 листопада 2025 року помер у лікарні міста Запоріжжя.
Микола Печолат
Микола Печолат, 1989 року народження, житель Липовця, солдат десантно‑штурмових військ. З перших днів повномасштабної війни став на захист України.
Із 27 травня 2025 року вважався зниклим безвісти. За результатами ДНК‑експертизи підтверджено, що він загинув у районі Андріївки Волноваського району Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу.
Олег Гардецький
Олег Гардецький, 1986 року народження, житель села Карбівка, матрос, розвідник‑далекомірник відділення управління командира самохідної артилерійської батареї 2‑го самохідного артилерійського дивізіону 36‑ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
Тривалий час вважався зниклим безвісти. Після репатріації тіл та ДНК‑ідентифікації підтверджено його загибель. 16 жовтня 2024 року Олег Гардецький загинув поблизу населеного пункту Зелений Шлях Курської області РФ внаслідок мінометного обстрілу противника, виконуючи бойове завдання.
Олександр Моруга
Олександр Моруга, 1984 року народження, житель села Мервин Оратівської громади, солдат, кулеметник першого відділення охорони. Був мобілізований 22 червня 2024 року й мужньо став на захист України.
11 березня 2026 року життя Захисника обірвалося.
Олександр Яцьков
Олександр Яцьков, житель села Мала Клітинка Махнівської громади. Тривалий час вважався безвісти зниклим після боїв на Донеччині.
Після ДНК‑експертизи, проведеної 3 березня 2026 року, підтверджено, що Олександр Яцьков загинув 24 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області, виконуючи бойове завдання і захищаючи Україну.
Олексій Киричук
Олексій Киричук, 1976 року народження, житель Турбівської громади. Загинув на 50‑му році життя, виконуючи бойове завдання та захищаючи Україну.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
