У 14-й бригаді оперативного призначення "Червона калина" служить військовослужбовиця на псевдо "Дейнеріс". Своє місце вона знайшла у сфері зв’язку та телекомунікацій, де відповідає за роботу лабораторії з ремонту та налаштування техніки.
Про службу, роботу над створенням військової лабораторії зв’язку, подолання стереотипів та роль сучасних технологій на фронті військова розповіла Суспільному.
"Я хотіла довести собі, що можу бути сильною"
За словами військової, мотивацією долучитися до лабораторії Збройних сил України та Національної гвардії стало бажання довести насамперед самій собі, що вона здатна бути не лише ніжною дівчиною, а й людиною з сильним характером, власними переконаннями та чіткою життєвою метою.
"З дитинства я мріяла про військову кар’єру: батько служить у сфері зв’язку, брат – бойовий пілот, мама викладає у школі. Спостерігаючи за їхнім прикладом, я приміряла на себе військовий однострій і зрозуміла, що хочу служити", — розповіла військова.
Суспільному розповіла, що у дитинстві часто приміряла батьків військовий однострій і мріяла про власну форму. Згодом ця мрія стала реальністю.
Водночас одним із найскладніших випробувань під час війни для неї стала розлука з рідними. Через службу вона не має можливості часто бачити близьких, а велика відстань, зі слів "Дейнеріс" між ними дається нелегко.
"Навіть власне весілля довелося відкласти. Мій наречений також військовослужбовець і регулярно вирушає на ротації у зону бойових дій. Крім того, ми служимо у різних підрозділах і в різних містах, тому бачитися можемо нечасто", — сказала військова.
Служба та любов до мистецтва
До початку військової служби військовослужбовиця займалася творчістю. Її основними захопленнями були музика та образотворче мистецтво. Вона планувала здобути вищу освіту за кордоном і в майбутньому відкрити власну художню майстерню для дорослих і дітей.
За її словами, мистецька освіта охоплювала багато напрямів. Серед них — робота з гіпсом, гончарство, розпис кераміки, живопис, рисунок та композиція. Особливе місце у творчості займає робота з фарбами — олією, гуашшю та акрилом. Малювання й досі залишається для неї способом відновити емоційний баланс і морально відпочити.
Згодом дівчина обрала інший життєвий шлях і вступила до Київський військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут. Там вона навчалася за спеціальністю "телекомунікації та радіотехніка"
"Батьки підтримують мене та пишаються, хоча кожного разу хвилюються, коли вирушаю у зону бойових дій. Друзі також підтримують, але іноді жартома називають дивачкою, адже я відмовилася від більш комфортного життя та творчих планів заради служби", — поділилась військова.
Сама ж "Дейнеріс" говорить, що її рішення долучитися до лав 14-ї бригади оперативного призначення "Червона Калина" стало усвідомленим вибором.
Чому саме "Червона калина" та як з’явився позивний
Після випуску офіцерів розподіляли між підрозділами, але вона не потрапила на бажану посаду в ЗСУ.
У той період активно формувалися підрозділи "Гвардії наступу", і Національна гвардія України потребувала офіцерських кадрів. Саме тоді вона приєдналася до лав 14-ї бригади оперативного призначення "Червона калина".
За словами "Дейнеріс", її позивний виник під час служби в зоні бойових дій. Під час одного з відряджень вона опинилася у мобільній групі, де була єдиною жінкою серед чоловіків.
"Спочатку побратими намагалися мене оберігати — у перший тиждень навіть не брали на виїзди, щоб я могла адаптуватися до нових умов", — розповіла "Дейнеріс".
За словами військової, одного разу, коли група повернулася з виїзду, вона приготувала для них вечерю. Побратими пожартували, що вона піклується про них, як мати.
Пізніше під час роботи у польовій лабораторії її командир звернув увагу на те, як вона уважно працює з технікою — поруч стояли ящики з обладнанням, рюкзаки, термінали супутникового зв’язку Starlink та радіостанції. Тоді він пожартував, що вона "сидить над технікою, як дракон над своїми дітьми". Саме після цього і з’явився позивний "Дейнеріс", який закріпився за нею.
Робота у сфері військового зв’язку
Нині військовослужбовиця обіймає посаду начальника інформаційно-телекомунікаційного центру вузла зв’язку першої категорії у бригаді "Червона калина". До її обов’язків входить забезпечення стабільної роботи засобів зв’язку на стаціонарних командних пунктах бригади, а також організація роботи підлеглих.
"Сучасні системи зв’язку потребують високої кваліфікації фахівців. Тому значна частина роботи пов’язана з координацією команди, розподілом завдань та підтримкою військовослужбовців", — пояснила військова.
За її словами, підрозділ зв’язківців працює з великою кількістю техніки. Зокрема, це антени, радіостанції, супутникові системи Starlink. Крім того, фахівці налаштовують радіорелейні станції, ремонтують обладнання, через яке передаються відеопотоки від операторів безпілотників, і загалом обслуговують практично всю електроніку, яка використовується підрозділом.
Як працює лабораторія зв’язку бригади
Історія польової лабораторії зв’язку в бригаді «Червона калина» почалася ще до того, як військовослужбовиця приєдналася до підрозділу. За її словами, лабораторію створив командир у місті Оріхів Запорізької області. Спочатку там працювала невелика команда військових, які ремонтували техніку, налаштовували обладнання та шукали технічні рішення для різних бойових ситуацій.
Під час одного з відряджень у зону бойових дій "Дейнеріс" потрапила до цієї мобільної групи. Вона розповіла, що хотіла не лише мати теоретичні знання, а й навчитися працювати з технікою на практиці. Тому просила побратимів показати, як ремонтувати обладнання, паяти та збирати різні пристрої.
Згодом військова тимчасово виконувала обов’язки начальника вузла зв’язку. Тоді вона запропонувала залучити до роботи лабораторії більше військовослужбовців підрозділу, щоб збільшити обсяги виробництва необхідного обладнання.
"До цієї роботи долучилися не лише зв’язківці, а й інші військові бригади. Зокрема, водії допомагали паяти деталі, збирати корпуси для батарей і розбирати акумулятори з дронів", — сказала військовослужбовиця.
За місяць підрозділ виготовив близько 1300 батарей для радіостанцій та ще приблизно 300 спеціальних антен.
"Найбільший результат — 165 батарей для радіостанцій за один день. Їх із побратимом зібрали вдвох — від підготовки акумуляторів, знятих із дронів, до повного складання та перевірки готового пристрою. У підрозділі наголошують: від справності обладнання зв’язку часто залежить життя військових", — розповіла вона.
Ситуації на фронті
Під час служби військовослужбовиця неодноразово брала участь у виїздах до підрозділів на передовій, де потрібно було оперативно вирішувати технічні проблеми зі зв’язком.
За її словами, одного разу їхня команда отримала завдання терміново прибути до підрозділу пілотів безпілотників, щоб усунути проблеми з обладнанням.
Того дня "Дейнеріс" керувала автомобілем. Під час руху неподалік позицій військові помітили російські безпілотники. У ситуації, коли потрібно було діяти швидко, команда вирішила не зупинятися і продовжити рух до місця призначення. За словами військової, їй довелося їхати ґрунтовою дорогою через залізничний переїзд із різким поворотом на високій швидкості, щоб швидше залишити небезпечну ділянку.
Іншим разом група виїжджала до терикону, де необхідно було налаштувати обладнання та встановити додаткову систему зв’язку. За планом "Дейнеріс" мала залишатися внизу і виконувати свою частину роботи, адже напередодні в цьому районі стався трагічний випадок — один із військовослужбовців загинув унаслідок атаки дрона.
Попри це, військова вирішила піднятися разом із побратимами, щоб допомогти з виконанням завдання та отримати практичний досвід. Основну роботу виконали її колеги, однак вона також долучилася до налаштування обладнання.
"Після повернення командир зробив їй зауваження через порушення вказівок, однак згодом ситуацію владнали", — поділилася вона.
За словами військової, командування знає про її характер — вона уважно слухає накази, але водночас прагне брати на себе більше відповідальності та постійно вдосконалювати свої навички.
Про роль жінок у війську
Військовослужбовиця розповіла, що кожна жінка, яка вирішує долучитися до війська, має насамперед відповісти собі на запитання, для чого вона робить цей крок і яку роль готова виконувати в армії.
За її словами, формально у війську проголошена рівність можливостей, однак на практиці жінки поки що рідко обіймають найвищі командні посади. Водночас сама вона не відчувала дискримінації під час служби. Навпаки, інколи колеги-чоловіки навіть поводяться стриманіше у її присутності. Зокрема, у кабінеті, де вона працює разом із чоловічим офіцерським колективом, військовослужбовці намагаються уникати нецензурної лексики.
Вона також звертає увагу на поширені стереотипи щодо жінок у війську. Часто у цивільному середовищі вважають, що військовослужбовиці повинні виглядати суворо — мати коротку зачіску, не носити манікюр та постійно ходити у військовому або тактичному одязі. Проте, за словами "Дейнеріс", ці уявлення далекі від реальності: у повсякденному житті жінки-військові можуть виглядати так само, як і будь-які інші жінки.
Разом з тим служба значно змінила її характер. Зі слів військової, вона стала більш рішучою, впевненою та зосередженою на меті.
"Армію не можна оцінювати лише за розповідями інших — важливо пройти цей шлях особисто, щоб зрозуміти, чи справді це твоє покликання", — сказала вона.
Наразі головною метою для неї, як і для більшості українців, залишається перемога. Водночас війна змінила її особисте життя: через службу вона не може приділяти час звичайним побутовим речам, які були б природними у мирному житті.
Попри це, військова зосереджена на саморозвитку та підготовці нових бійців у бригаді, щоб підрозділ мав сильну команду для боротьби з ворогом.
На її думку, після 2022 року життя українців уже ніколи не буде таким, як раніше. Саме тому, каже вона, кожен сьогодні має бути готовим до викликів і тримати "руку на пульсі".
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
