У Вінницькій області знижується рівень ґрунтових і підземних вод внаслідок кліматичних змін та малосніжних зим. Потенційними резервуарами якісної питної води для регіону можуть стати затоплені гранітні кар’єри, глибина яких співмірна з Шацькими озерами.
Чому міліють річки та висихають криниці, як брак снігу взимку впливає на водні запаси, і чи загрожує нам радіаційний вплив Подільського гранітного щита, — в ефірі Українського радіо розповів геолог Іван Українець.
Чи можливе відновлення водних ресурсів?
Останні роки Вінниччина, як і значна частина України, зіткнулася із проблемою обміління та висихання річок, ставків і криниць. За словами Івана Українця, це явище пов'язане із кліматичними змінами, які впливають на циклічність водних ресурсів, але акцентує увагу на ключовому факторі: зменшенні кількості зимових опадів — снігу.
"Влітку дощі швидко випаровуються. Натомість вода від талого снігу, за нульової температури і відсутності випаровування, майже вся просочується в ґрунт, поповнюючи запаси підземних вод, зокрема так звану "верховодку" в криницях. Останні 20 років сніжні зими стали рідкістю, що призвело до відсутності належного поповнення вод".
Хоча надія на відновлення водних ресурсів існує, вона пов'язана з гіпотетичним поверненням до сніжних зим. Однак, геолог пропонує більш реалістичне і контрольоване рішення.
Кар'єри як штучні резервуари підземних вод
За словами Українця, на Вінниччині є унікальний ресурс, який може стати стратегічним запасом якісної питної води для майбутніх поколінь — затоплені гранітні кар’єри. Їхня глибина в окремих випадках перевищує навіть рекордні показники Шацьких озер. Наприклад, Черепашинецький та Могилівський кар’єри мають глибину, більш як у Шацького озера, а Гніванський після повного заповнення може вмістити до 40–50 мільйонів кубометрів води.
"Вода в таких кар’єрах — це підземні води високої якості, адже фактично кожен гранітний кар’єр працює як велетенська криниця. Попри те, що граніт сам по собі містить мало води, штучне поглиблення дозволяє накопичувати її у значно більших об’ємах", — пояснив Українець.
Подібні водойми стали популярними місцями відпочинку, зокрема Черепашинецький кар’єр, куди приїжджають навіть туристи з інших регіонів. У майбутньому кількість таких затоплених кар’єрів зростатиме — серед них Сабарівський, Стрижавський та Могилівський.
Проблеми законодавчого статусу та охорони
Попри свій потенціал, ці водойми залишаються без правового статусу та не охороняються державою. На відміну від річок чи ставків, затоплені кар’єри вважаються техногенними об’єктами, тож забруднення таких водойм не має юридичних наслідків. Українець розповів, що законодавство передбачає їхню рекультивацію та надання статусу водного об’єкта, однак на практиці це майже не відбувається — підприємства не мають можливості чи мотивації виконувати дорогі роботи після завершення видобутку.
"Це могли б бути прекрасні водойми, резервуари з водою, якби їм надали відповідний охоронний статус і законодавчо регулювали їхнє використання, не дозволяючи забудовувати береги".
Як формується вода в кар'єрах?
Він також пояснив механізм формування води у кар’єрах: вони наповнюються підземними водами, які надходять із атмосферних опадів і рухаються у напрямку річок. За відсутності кар’єру вода б просто стікала у річкові системи, однак завдяки котлованам її можна накопичувати та використовувати.
На думку фахівця, затоплені гранітні кар’єри можуть стати надійними резервуарами питної води, якщо отримають офіційний статус і охоронятимуться як водні об’єкти.
Радіаційна безпека води в гранітних породах Вінниччини
Гранітний щит регіону містить дещо більший рівень природного радіаційного фону, ніж піщані або вапнякові породи, проте це не робить воду з гранітних кар’єрів небезпечною для пиття. За словами геолога, фон граніту приблизно вдвічі вищий, ніж у глинах, пісках чи вапняках, проте практично не впливає на склад підземних вод.
Єдиний виняток становлять радонові джерела, які утворюються при розпаді урану. Такі води, наприклад, зустрічаються у Хмільнику та Немирові, і використовуються виключно для лікувальних процедур у санаторіях — пити їх категорично не можна через високу концентрацію радону.
Українець сказав, що якщо в гранітних водах немає урану та радону, вони абсолютно безпечні.
"Більші проблеми можуть виникати лише через радіоактивне забруднення з Чорнобильської зони, а не через природний склад граніту", — сказав експерт.
Резервне водопостачання Вінниці: як місто могло б мати альтернативне джерело води
Вінниця споживає очищену воду з річки Буг і майже не має резервних джерел водопостачання. Проте ще у 1970–1980-х роках, коли виникли проблеми з якістю води в Бузі, було прийнято рішення створити підземний резервний водозабір для міста.
Геологи розвідали дві ділянки: Бузьку, розташовану від Стрижавки до Лаврівки, та Деснянську — вздовж річки Десна. Вода в цих родовищах підземна і надходить із природного фільтрування: дощова та снігова вода просочується крізь ґрунт і мінерали, стаючи придатною для споживання. Аналогічно фільтрується вода з річки, що забезпечує її якість.
За розрахунками фахівців, Бузька ділянка могла б постачати до 10 тисяч кубометрів води на добу, Деснянська — близько 5 тисяч кубометрів, тобто сумарно — 15 тисяч кубометрів на добу. Це значно менше за обсяг води з Бугу, але достатньо, щоб забезпечити всіх вінничан водою для базових потреб у разі надзвичайної ситуації.
Для пошуків води було пробурено близько 700 свердловин, частина з яких стала промисловими і до цього часу законсервована. Через секретність водозаборів їхні документи довгий час зберігалися в архівах Києва, і лише в останні роки стали доступні для досліджень.
Українець розповів, що ділянки були обрані вдало: територія навколо водозабору залишається незабудованою, із лугами та полями, що сприяє охороні води. Водночас важливо, що ця робота не була завершена кілька десятиліть тому, і місто досі не отримало повноцінного резервного водозабору.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
