За тиждень, з 13 по 19 жовтня 2025 року, Суспільному стало відомо про загибель 21 оборонця з Вінниччини, які віддали свої життя за Україну.
Схиляємо голови перед їхньою мужністю та висловлюємо співчуття родинам і близьким. Вічна пам'ять воїнам, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави!
Артем Паровий
Загинув кулеметник 3 взводу снайперів при виконанні бойових завдань у складі батальйону берегової оборони на правому березі річки Дніпро, в районі Херсонської області, внаслідок удару ворожого FPV-дрона.
Чоловік з Турбіської громади.
Михайло Кузьмик
З 10 жовтня 2022 року Михайло Кузьмик вважався зниклим безвісти. 16 жовтня 2025 року суд офіційно встановив факт загибелі відважного захисника України.
Михайло народився 21 листопада 1995 року в селі Дружне, що на Калинівщині. Його згадують як працьовитого, щирого та доброзичливого хлопця. Служив за контрактом, а після служби повернувся до цивільного життя — працював на фермі та мріяв про власну сім’ю.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Михайло знову став до зброї, аби боронити рідну землю.
Андрій Бондар
Загинув воїн 12 жовтня під час бойових дій в районі населеного пункту Велика Рибиця Миропільської сільської територіальної громади.
Володимир Гудима
Володимир Гудима народився і проживав у Гончарівка Літинського району. Тут він зростав, навчався в Багриновецькій загальноосвітній школі, тут почав свій трудовий шлях у місцевому колгоспі.
9 березня 2022 року Володимира мобілізували до лав Збройних Сил України. Він проходив службу в військовій частині А4007, де обіймав посаду радіотелефоніста мінометної батареї механізованого батальйону.
Та 22 листопада 2023 року внаслідок штурмових дій противника, поблизу населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області воїн загинув.
Руслан Слюсаренко
Руслан Слюсаренко народився в Жежелеві. Тут він пішов до школи, а отримавши після училища спеціальність, був призваний на строкову службу. На службі підписав контракт і 7 років боронив рідну землю. Демобілізувавшись, будував плани на майбутнє та вдерся ворог і Руслан з перших днів повномасштабного вторгнення знов пішов на війну. В жовтні 2023 року загинув.
Олександр Печень
Олександр Печень став на захист Батьківщини влітку цього року. Служив у лавах 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. 8 жовтня 2025 року він загинув, виконуючи бойове завдання.
Народився захисник 19 грудня 1984 року у Вінниці. Навчався у школі №27, згодом здобув освіту у Вінницькому політехнічному технікумі (нині — Вінницький коледж Національного університету харчових технологій). У мирному житті працював на будівництві.
Рідні згадують Олександра як людину з великим серцем — добру, щиру, чуйнісну та завжди готову допомогти. За словами сестри загиблого, Інни Печень, він відчував несправедливість, умів підтримати, вислухати та дати пораду.
Микола Ніколайчик
Микола народився 29 березня 2003 року в селищі Дашів у великій, дружній і працьовитій родині Любові Василівни та Костянтина Миколайовича Ніколайчиків. Він був одним із дванадцяти дітей.
Навчався у Дашівській загальноосвітній школі, яку закінчив у 2018 році. З юних років Микола був енергійним, відчайдушним і небайдужим до чужої біди. Завжди боровся за справедливість, не терпів неправди, умів заступитися за слабших і підтримати тих, хто потребував допомоги. Його щирість, доброта та відкритість викликали повагу серед друзів і вчителів.
Після закінчення школи Микола працював у Києві на будівництві. і 31 січня 2023 року добровільно підписав контракт, ставши до лав Збройних Сил України. Вірний присязі, служив у військовій частині А0224 на посаді молодшого сержанта.
Під час бойових дій поблизу Мар’їнки на Донеччині отримав травму та контузію, проте, пройшовши лікування, знову повернувся на фронт. Загалом був поранений шість разів.
20 серпня 2025 року, через погіршення стану здоров’я, молодший сержант Ніколайчик Микола Костянтинович був звільнений у запас. Перебував на лікуванні, однак 14 жовтня 2025 року його серце зупинилося.
Микола Сірко
Микола Іванович закінчив Михайлівську середню школу, а згодом — Вінницький державний будівельний коледж. Після строкової служби в армії він обрав шлях служіння людям — вступив до школи міліції, де розпочалася його багаторічна кар’єра у правоохоронних органах.
До лав Поліції охорони Микола Сірко приєднався у 1995 році. Працюючи в групі затримання, він зарекомендував себе як відповідальний, відважний і принциповий працівник. За роки служби Микола Іванович неодноразово отримував подяки та відзнаки, серед них — медаль МВС України «За сумлінну службу».
Після понад 25 років бездоганної служби Микола Сірко вийшов на заслужений відпочинок.
28 травня 2024 року Микола Іванович знову став до лав захисників України — цього разу вже у складі 46-ї окремої аеромобільної бригади. Служив стрільцем-снайпером 1-го аеромобільного відділення, 3-го аеромобільного взводу, 3-ї аеромобільної роти, 1-го аеромобільного батальйону.
27 липня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Максимільянівка Донецької області, під час артилерійського обстрілу зв’язок із сержантом Сірком було втрачено. Того дня він не повернувся до підрозділу — загинув
Максим Мосенз
Максим народився у 1997 році. Служив солдатом військової частини А7048. 24 березня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іванівське Донецької області, він загинув, боронячи українську землю від ворога.
Понад півтора року Максим вважався зниклим безвісти.
Денис Павленко
Денис народився 13 квітня 2000 року. Закінчив місцеву школу, а після випуску вступив до Вінницького професійного училища №4, де здобув професію електрогазозварювальника. У 2019 році відслужив строкову службу.
З перших днів повномасштабного вторгнення Денис, як резервіст, прибув до військкомату о 8-й ранку та згодом брав участь у боях за Київ, а пізніше — на Запорізькому та Донецькому напрямках.
Старший солдат Денис Павленко служив помічником гранатометника 1-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1-го батальйону оперативного призначення в/ч 3028 оперативно-тактичного з’єднання — Першого корпусу Національної гвардії України «Азов».
9 жовтня 2025 року оборонець загинув.
Юрій Фертюк
Юрій Фертюк народився 13 травня 1982 року. Пішов на захист Батьківщини з перших днів війни. Служив у 71 Окремій єгерській бригаді десантно-штурмових військ.
Вийшов на позицію 08.04.2024 р., а вже 13 квітня зник безвісти в населеному пункті Уманське у Донецькій області.
Руслан Мовчан
Руслан Володимирович загинув ще у лютому 2025 року, коли виконував бойове завдання із захисту України біля населеного пункту Янтарне, Донецької області. Увесь цей час він вважався зниклим.
Василь Юхимець
20.05.2023 р. у районі населеного пункту Бахмут Донецької області загинув житель селища Тиврів, стрілець-санітар механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону в/ч А0693, солдат Юхимець Василь Анатолійович, 13.01.1986 року народження.
Анатолій Сокур
Анатолій Петрович Сокур народився 11 грудня 1972 року в селі Оленівка.
У 2015 році Анатолій став на захист України та приєднався до лав Збройних Сил. Виконував бойові завдання у найгарячіших точках, зокрема в районах Бахмута, Костянтинівки та Дружківки.
Під час служби Анатолій отримав поранення, після чого тривалий час перебував на лікуванні, після чого помер.
Олександр Кривий
Олександр Кривий добровільно став до лав українського війська у лютому 2023 року. Служив головним сержантом розвідувального взводу 159-ї окремої механізованої бригади.
Сестра загиблого, Оксана, розповіла, що з початком повномасштабної війни брат активно закликав чоловіків не уникати служби.
"З початком повномасштабного російського вторгнення в своєму блозі Сашко всіх закликав не ховатися та не тікати від виконання свого обов’язку захищати Батьківщину й сам не робив цього. Казав, якщо чоловіки через одного уникатимуть військової служби, це ні до чого доброго не призведе", — сказала жінка.
Народився Олександр Кривий 21 червня 1981 року у Вінниці. Закінчив школу №9, здобув фах будівельника-плиточника, працював у КП "Комбінат комунальних підприємств", а згодом переїхав до Києва, де керував автомийкою.
"По життю ж був невиправним оптимістом, веселим та легким на підйом, любив пожартувати. Загалом реальність сприймав як велику пригоду, в якій немає нічого неможливого, головне – вірити. Зокрема, вірив, що колись виграє мільйон та зможе здійснити свою мрію, а заразом покращити життя тих, хто поруч… До речі, у війську його так і називали “Лимон”, натякаючи на майбутні мільйонні статки”, — розповіла сестра.
У загиблого воїна залишилися донька Анастасія, батьки, сестра та племінники.
Віталій Переборов
З перших днів війни був мобілізований до Збройних Сил України кулеметником. Від 10 жовтня 2023 року був визнаним як зниклий безвісти. Загинув оборонець поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області 10 жовтня 2023 року.
Руслан Тарасенко
Під час виконання бойового завдання на фронті загинув 33-річний воїн з Жмеринського району Руслан Тарасенко.Воїн загинув 20 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання з виявлення та знищення сил противника, поблизу села Іванівське Бахмутського району Донецької області.
Віталій Романюк
З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну він був одним із тих, хто першими став на захист рідної землі від ненависного ворога. Старший сержант Віталій Романюк проходив службу у військовій частині А7334, у складі 168-го батальйону роти вогневої підтримки 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Виконував бойові завдання на найскладніших напрямках — Покровському, Куп’янському, Слов’янському, Донецькому, а також брав участь в обороні Чорнобильської АЕС.
Під час бойових дій отримав чотири контузії та два осколкові поранення. Після тривалого лікування внаслідок поранень розвинулася хвороба. 9 жовтня 2025 року Віталій Романюк помер.
Віталій Дзяман
6 жовтня поблизу населеного пункту Вовчанськ Чугуївського району Харківської області під час виконання бойового завдання загинув військовослужбовець Віталій Валерійович Дзяман, 1976 року народження — житель села Сподахи Немирівської громади.
Віталій Камінський
Віталій Анатолійович Камінський народився 10 березня 1982 року у Тульчині, де навчався у місцевій школі. Згодом переїхав до Вінниці, вступив до Вінницького національного технічного університету. Здобув фах інженера газопостачальних мереж. Працював у Подільському проєктному інституті, останні роки перед повномасштабним вторгненням – на кондитерській фабриці.
На початку повномасштабного вторгнення, 28 лютого 2022 року, чоловік долучився до війська. Служив у Повітряних Силах ЗСУ, згодом був переведений до 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Виконував бойові завдання на Курщині.
Довгий час Віталій Анатолійович вважався безвісти зниклим. Проте згодом стало відомо про загибель воїна. Сталося це 21 лютого 2025 року під час мінометного обстрілу поблизу села Нікольське Суджанського району.
Микола Пашевський
Солдат Микола Пашевський служив номером обслуги гранатометного взводу механізованого батальйону. 19 грудня 2024 року прийняв свій останній бій.
