Історія села Перемоги на Вінниччині бере початок з 14 століття. Раніше воно називалося Вуйна. Під час Другої світової два роки було в окупації. Після 1945 року його й перейменували. Нині жителі, як і 80 року тому, чекають на перемогу та вірять, що назва села стане символічною для всієї України.

У селі живуть близько півтисячі людей, серед них 30 старожилів. 84-річна Євгенія Кухар розповіла, що в її дитинстві село мало іншу назву — Вуйна. Місцеві ж вимовляли "Война"

"Село до війни називалося Вуйна, а після війни у нас лінія фронту проходила. То я була дуже малою. А потім — Перемога. Але довго на нас говорили "воєнські", жінки та чоловіки. Аж поки привикли до Перемоги. Але я це слабо пам’ятаю, потім Переможнянське було, а потім Перемога", — сказала Євгенія Кухар.

Перемога чекає на перемогу: історія села на Вінниччині

Євгенія Кухар. Суспільне Вінниця

Директорка школи й вчителька історії Ірина Савчук розповіла, що історія села бере початок із кінця XIV століття. За її словами, під час Другої світової будинки у селі були зруйновані, а людей виселили до сусідніх громад. Два роки Вуйна перебувала в окупації.

"Село звільнили в ніч з 6 на 7 березня 1944 року. І 9 березня рішенням Верховної ради Української Радянської Соціалістичної Республіки було перейменоване. Село називалося Вуйна від "вуйка". І ось так, напевне, стало поштовхом, що звідси вигнали нацистів і перейменували на Переможнянське, а пізніше у 50 роках було село Перемога", — розповіла Ірина Савчук.

Ірина Савчук. Суспільне Вінниця

За її словами, назва села була символічною тоді і символічна тепер. Бо нині вже інші хлопці з Перемоги боронять країну від російських військових. На фронті дев’ятнадцятеро воїнів з села.

Пам'ятний знак на честь полеглих оборонців села. Суспільне Вінниця

Серед них військовослужбовець Дмитро. З перших днів повномасштабного вторгнення чоловік пішов захищати Україну. Його мама Валентина Панчук розповіла, що сина надсилає з фронту фото й відео.

"Мені хотілося знати, як він там, як обстановка, що їсть. Мені дуже важко, але ці його відео, фото мені душу заспокоюють, наче я із ним розмовляю, дивлюся на нього", — розповіла Валентина Панчук.

Церква у селі Перемозі. Суспільне Вінниця

З її слів, попри те, що Дмитро був знятий із військового обліку за станом здоров’я, все ж вирішив піти воювати. Він сказав матері: "Я з Перемоги і хочу нести перемогу по всій Україні". Нині він командир роти, воює на Донеччині.

"С Зараз там важка ситуація, то ми вже тільки смсками переписуємося. Ми надіємося і віримо, що він до нас у Перемогу повернеться із перемогою. Всі чекаємо його. Дуже сумую, дуже чекаю. Багато таких синів. Всі мами, дружини, діти переживають", — розповіла Валентина Панчук.

Пам'ятні дошки на честь полеглих у війні жителів Перемоги. Суспільне Вінниця

П’ятеро військових із села нині демобілізовані, троє вважаються зниклими безвісти. З 2014 року загинули троє односельців, розповіла Ірина Савчук. Для їхнього вшанування у Перемозі встановили пам’ятний знак та меморіальні дошки на фасаді школи, де навчалися захисники.

"Першим, хто загинув не лише у нашому селі, а й в районі — 19 липня 2014 року Володя Чорноус, лейтенант. Він захищав Донецький аеропорт. У тому ж році в серпні — Іловайськ. З нього не вийшов лейтенант Саша Лобжин. Під час "повномасштабки" загинув у березні Руслан Іваненко", — сказала Ірина Савчук.

Село Перемога. Суспільне Вінниця

Батьки полеглого 24-річного Олександра Лобжина працюють у школі: мама викладає зарубіжну літературу, тато — фізику та математику. Вони розповіли, що біль від втрати не минає, але сили дає робота з дітьми. Обоє виховують у школярах любов до України — так, як виховували свого Сашка. Мрія у подружжя лише одна — аби інші хлопці із Перемоги повернулися з війни живими й неушкодженими.

"Для нас перемога буде — щоб діти не гинули. Щоб закінчилася війна", — сказала мати загиблого бійця Алла Лобжина.

Працівники школи плетуть маскувальну сітку. Суспільне Вінниця

У школі діти разом із вчителями плетуть маскувальні сітки.

"Наші сітки із села Перемога і зарядженні на перемогу", — сказала педагогиня-організаторка Ірина Репневська.

"Я їхала з Бердичева, і хлопці військові зупинили на блокпості й питають, куди. А я кажу — Перемога. А вони: "Що, правда?". А я кажу, що ні, в село таке. А з Києва їду, кажу водієві: "Станьте тут, в Перемозі". І він каже: "Ми вже всі хочемо зупинитися в перемозі". Отака от асоціація", — розповіла Ірина Савчук.