У Вінницькому обласному пансіонаті мешкають жінки, на долю яких випали дві війни. Вони — діти Другої світової, а тепер — вимушені переселенки з Донеччини та Запоріжжя. Суспільному пенсіонерки розповіли, що тогочасна війна була іншою — страшною, але не такою жорстокою до мирного населення, як нинішня.
В.о. директора КУ "Вінницький обласний пансіонат" Катерина Якимчук розповіла нам, що більшість з переселенок втратили домівки, а їхні родини роз'їхалися по світу. І тепер жінки — під опікою держави. Дехто навіть забув, коли бачив своїх дітей, онуків.
"Ми зробили статистику для себе: близько 40 людей — до 1941 року народження. Близько 10 осіб — 1927 року народження. Через 2 роки їм буде 100", — розповіла Катерина Якимчук.
"В мене стільки всього було, а тепер я бідна"
Серед мешканок пансіонату — 94-річна Ірина Мордик. Жінка родом із Гуляйпільського району Запорізької області.
"В школу в перший клас пішла, бабуся мене повела. Не було в нас нічого: ні книжки, ні зошита, ні пера. Нічого. Прожила так. Не потрібно його вже згадувати. А тепер би жили. Та залишили все, побили все. Що тепер оце зробили?", — розповіла жінка.
На її долю випали дві війни.
"Пам’ятаю все, та його не можна переповісти. Дві хати розбили. І тоді й тепер, нема нічого... В мене стільки всього було, а тепер я бідна… В чому була, в тому й поїхала. Дякувати хоч тут одяг дали. Не образили. А хатинки немає своєї. Я своїми руками її побудувала... Я казала, аби мене пустили до нього (до Путіна — ред.), то я б його задушила своїми руками",, — сказала Ірина Мордик.
"Це війна чи знищення світу, нашого українського? "
94-річна Лідія Сухова родом з Краматорська Донецької області.
Про Другу світову жінка розповіла, що це була страшна війна: людей евакуйовували, літаки бомбардували хати, люди гинули.
"Дві війни я пережила. А зараз що йде? Зараз не можу зрозуміти: це війна чи знищення світу, нашого українського? Що це таке?... Сволота воно (Путін — ред.). Нічого більше вам не скажу".
Лідія Сухова розповіла, що все життя прожила на Донеччині, і хоч було їй там добре — побачити рідний дім вже й не мріє, а мріє та просить у Бога, аби лишень закінчилася війна.
"Німці пройшли, нічого не зруйнували, не вбивали"
91-річна Валентина Лазарєва родом з міста Курахового Донецької області.
Про Другу світову жінка розповіла: пам'ятає, що тоді у них не стріляли, лише проїхали танки.
"Війна ж тоді не така була, як тепер. Про що мова? Німці пройшли, нічого не зруйнували, не вбивали. У нас місто зараз повністю розбите. У нас все розбите. У нас падали ці ракети. Впало посередині будинку триповерхового. Зруйновано все, — розповіла Валентина Лазарєва.
— Не було б війни, не було б мене тут. Я хочу, щоб був мир, щоб не було війни. Одного хочу. І щоб я побачила своїх дітей.
"Люди невинні пропадають. Хати палять"
Серед мешканок пансіонату і Раїса Лапченко. Жінка 1938 року народження. У Другій світовій воював її батько.
"1941 рік. Маленька була, батько прийшов з війни у відпустку. Брат попереду біг, а я за ним і впала, плачу, що він перший прибіг, а я запізнилася. І він мене на руки взяв і ніс. Оце я пам’ятаю".
За словами жінки, тоді були непрості часи, але не було такої війни, як тепер.
"Тут дуже жорстоко. Люди невинні пропадають. Хати палять. Навіщо? Тоді "німець" йшов, мета в нього була: "на Москву". А цей людей вбиває, будинки спалюють", — сказала Раїса Лапченко.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube та Whatsapp
