Перейти до основного змісту
«Ти просто робиш усе, що повинен»: історія бойового медика 128 бригади Артема

«Ти просто робиш усе, що повинен»: історія бойового медика 128 бригади Артема

історія бойового медика 128 бригади Артема
Старший бойовий медик Артем. 128 ОГШБр/Facebook

Старший бойовий медик 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Артем із позивним Док до повномасштабного вторгнення працював ветеринарним хірургом. У березні 2022 року він добровільно долучився до лав ЗСУ.

Його історію розповіли на Facebook-сторінці 128 бригади.

У відомстві додали, що понад тринадцять років він працював ветеринарним хірургом.

«Я не бачив для себе іншого варіанту. Треба було захищати країну, свою родину. Це було абсолютно добровільне й усвідомлене рішення», — розповів чоловік.

У дописі додали, неподалік їхніх позицій вибухнув автомобіль — ймовірно, через удар FPV-дрона. Згодом медик разом із побратимами вирушили до місця удару. В автівці вони виявили офіцера суміжного підрозділу, який був там один. Чоловік отримав важкі уламкові поранення, вибухову травму та проникаючі поранення грудної клітини. Військові витягли пораненого з машини, перенесли в укриття та почали надавати йому медичну допомогу.

«Я дав команду принести медичний рюкзак. Далі все відбувалося за протоколом: зупинка кровотечі, оцінка дихання, перевірка критичних поранень. У такі моменти не думаєш про страх просто працюєш», — додав Артем.

Після того, як стан військового вдалося стабілізувати, його евакуювали до стабілізаційного пункту. За цей випадок Артема нагородили медаллю «За врятоване життя».

«Найбільше запам'ятовуються не ті випадки, коли вдалося врятувати людину, а ті, коли допомогти вже було неможливо. Втрати побратимів залишаються з тобою назавжди», — поділився бойовий медик.

Військовослужбовець додав, що на полі бою емоції відходять на другий план, адже перед ним уже не друг і не знайомий, а пацієнт, якому потрібно дати шанс вижити.

«У критичний момент мозок ніби вимикає емоції. Ти просто робиш усе, що повинен. А переживання приходять уже потім. І я не думаю, що потрібно стирати ці спогади. Треба навчитися жити з ними», — розказав Артем.

Після завершення війни він хотів би повернутися до цивільної медицини, проте зараз його місце — поруч із побратимами.

«Зараз дуже важлива прив'язаність до людей, з якими пройшов війну. Я не можу дозволити собі залишити їх. Моя совість мені цього не дозволяє», — додав «Док».

Оберіть Суспільне Ужгород в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах.

Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: FacebookYouTubeTelegram, Viber,  InstagramThreadsWhatsApp

Топ дня
Вибір редакції
На початок