Одне з сіл Юнаківської громади знаходиться за 14 кілометрів від кордону з РФ. Місцеві просять не називати його. Обстріли тут регулярні. До війни в селі мешкали 100 людей, нині залишилось 76. Люди виїжджають звідси неохоче. Чому так, як виживають під обстрілами та хто їм допомагає — дізнавалися кореспонденти Суспільного.
Після російського обстрілу села у серпні замість будинку родички Анатолія Зазуліна залишилася лише купа цегли.
Чоловік каже, що досі оговтується від побаченого і пережитого:
"Моя тітка була під завалами. Жива. Я просто чув її голос. Люди допомогли. Я приїхав другий раз, тільки переодягнувся, її тільки дістали з-під завалів. Вся в штукатурці. Брату уламком пошкодило око. Він вийшов на ґанок і саме ударило і його відкинуло туди. Добре що залишились живі. Я не знаю просто, як вижили. Оце ж просто під хату прилетіло. Там осколок кілограмів на сім".
Того дня у сусідніх хатах від вибуху повибивало шибки та позносило дахи, розповідає місцевий житель Сергій Романов.
"З хати весь шифер злетів. Сільська рада дала шиферу. Я перекрив одну сторону, а іншу сторону перекрив старими листками. Бо і сільраду можна зрозуміти, де вона візьме на хату. Сюди 30 листків, туди 60", — каже Сергій.
Під хвилю обстрілу потрапила і хата пані Людмили Федченко. Жінка мешкає тут 53 роки. Говорить, думала, що таке доведеться пережити.
"Так страшно, обстріли кожен день. Свистіло так, що треба одягатись і тікати кудись. Тільки хто знає куди. Хіба що до погреба. У мене ж там дах розбило, новеньке там поставлено. Вікна повипадали. Паркан той упав. Шифер дали, ДСП дали, всілякі речи, щоб можна було причепити той шифер. Діти у Сумах, вони мене забирали категорично, але ж дивіться, там теж, що робиться. Бачите, як довелося на старість".
Подвір'я 70-річної Валентини Чорної теж пошкоджене через обстріл.
"Ну оце ж шифер був провалений. Спасибі Богу, що ще погріб зостався. Тут вікна, їх порозривало. Помогли люди, хлопці допомогли мені поставить, позаклеювали. Сарай провалився, вікон не було, у хаті все побите, карнизи порозліталися. Скла вигребла приблизно два мішки", — розповідає жінка. З ремонтом їй допомогли сусіди та сільська рада. Але, додає пані Валентина, має сумніви, що відремонтоване житло буде довго цілим.
Жінка ділиться, що обстріли її лякають, але вона не хоче залишати дім, у якому прожила більшу частину свого життя:
"Допоки не впало у нас посередині вулиці — ще більш-менш можна було терпіти. А оце ж як ляснуло, це жах. Це дуже страшно і важко пережити. Я тут народилася. Сина як родила, з 1990 року я тут. Та оце подумаю-подумаю, а де ми потрібні? Тут моя хата, я ремонт зробила, і квіти і город — це все моє".
У Юрія Якубця є рідні у Сумах. Але переїздити в обласний центр чоловік не планує. Каже, у Сумах не набагато безпечніше:
"Ви ж чули, що на Басах там було. Вони (родина — ред.) там за 100 метрів жили. Що тут, але хоч сирени не чутно, тільки вітер та гуп-гуп. Автобус їздить два рази на день. Магазину нема, то хліб везуть. Привозять сюди макарони, крупи, паштет. Ось дали ДВП, шифер дали, піну дали, клейонку дали, дошки дали. Таке все, щоб можна перезимувати було. Дрова теж той рік давали нам, цей рік коштами дали".
Пошкоджені будинки потроху відновлюють, аби лише російська армія не завдала нових ударів, говорить голова Юнаківської громади Олена Сіма.
"Нам трішечки тяжкувато, але я думаю, що ми це все витримаємо. Ми віримо в нашу перемогу і наші Збройні сили. Думаю, що все буде добре", — додає Олена Сіма.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp.
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
