Місто Хутір-Михайлівський, центр Дружбівської громади на Сумщині, розташоване за 7 кілометрів від кордону з РФ. Російська армія обстрілює його та прилеглі села постійно. Тут немає рейсових маршрутів, не ходять потяги. Більшість людей виїхали. Голова громади Євген Харитонов розповів, як живуть та чого потребують ті, хто залишається.
Послухати розмову в ефірі Українського радіо Суми можна за посиланням. Далі зі слів Євгена Харитонова.
Громаду утворили місто Дружба (зараз Хутір-Михайлівський. 26 вересня 2024 року місто перейменували — ред.), села Чуйківка і Дорошівка. До повномасштабного вторгнення тут мешкали 5,7 тис. людей. Зараз — 2,5 тис. Село Чуйківка знаходиться у п'ятикілометровій зоні, Дорошівка трохи далі, ніж Дружба.
Дітей у нас зараз в громаді 108. До вторгнення було до 600. З них онлайн у дружбівській школі займаються 250. Будинок культури у нас працює, усі знаходяться на місцях. Лікарні також усі працюють, там 60 працівників.
У нас дві лікарні: одна – стаціонарне лікування, інша – поліклініка. Вони знаходяться у різних частинах міста. Саме місто доволі розтягнуте, десь 6-7 км.
Обстріли постійні. Повністю знищено 18 житлових будинків. У п’ятиповерхових і двоповерхових є пошкодження. До цього уже усі звикли й змирилися. Тому ті, хто залишився, будуть до кінця.
У громаді працювали три школи. Дві в Дружбі та одна в Чуйківці. Дружбівські школи були розраховані на 900 та на 700 дітей, а Чуйківська на 200 дітей. На сьогодні Чуйківську школу скоротили, оскільки вона знаходиться в п'ятикілометровій зоні. Також закрили одну школу у Дружбі, бо мало дітей. Спершу було 400 дітей, а наразі залишилося 250. Частина вчителів переїхала до інших міст, вони там працевлаштувалися. Ті, хто залишися тут, працюють онлайн.
Я б сказав, що роботи в громаді немає. Залізнична станція не працює, потяги не ходять. Залізничників перевели до інших міст: Кролевець, Конотоп, Шостка. Онлайн працюють вчителі, а також лікарі, міська рада, будинок культури та три продовольчих магазини. Все. Більше нічого немає.
До вторгнення люди в основному працювали на залізничній станції. Станція "Хутір-Михайлівський" доволі велика була — десь до 900 працівників. Також були приватні підприємства – до 100 людей. Митниця працювала, прикордонний загін. Коли громада створювалася, було 1,5-2 тис. робочих місць. А зараз десь 140-150.
Залізнична станція закрилась місяць тому, коли були інтенсивні обстріли дронами. Нас і раніше обстрілювали, але станція працювала. Коли ж почали бити безпосередньо по самій станції і були поранені співробітники, "Укрзалізниця" вирішила, закрити її. Крім того, розбите й саме приміщення, згорів дах.
У громаді залишилися переважно пенсіонери.
З газопостачанням в громаді усе добре. Щодо електрики, то тут є проблеми. Підстанція розбита. Буває, що і по дві доби немає світла. Для водопостачання у нас є генератори.
Електрика для нас – це найбільша проблема. Коли її не стане, не знаю, що ми робитимемо.
Генераторів не вистачає. Просимо адміністрацію, спонсорів. Нам потрібно багато: десь 15 -20. У нас є двоповерхові будинки, де живуть 42 людини. У них індивідуальне опалення газове. Коли немає світла, то помпи не працюють. Тому будемо забезпечувати генераторами кожен будинок по 7 кВт, щоб люди не замерзли.
Дороги у громаді розбиті. Ми власними силами засипаємо щебенем державну дорогу до села Дорошівка. Доріг немає, їхати неможливо. 6 км до Дорошівки. Автобусне сполучення нам обіцяють.
Один автобус з Середини-Буди іноді до нас заходить: коли два, коли три рази на тиждень. Ми писали листи, щоб нам дали один приміський потяг. Ймовірно, подаватимуть його не на саму станцію, а дещо далі. Будемо доходити пішки. Автобусів з Дружби до інших міст немає.
Перевізники бояться їздити. Та й невигідно, бо мало людей. Наразі "Проліска" обіцяє дати нам два рейси до Шостки.
Просили також в адміністрації, спонсорів дати нам техніку. Хоча б вживану. Ми готові були купувати. Навіть рятувальники приїздять без техніки. З ломами, з кирками. Але прошу вже два роки. Ніякого результату немає. У нас є два трактори. Ми ними ледве-ледве пробиваємося. Не знаю, як буде цієї зими.
Усі приміщення цукрорафінадного заводу повністю зруйновані КАБами. Міську раду пошкодили. В будинок культури також дронами влучали. Горів дах. Багато руйнувань. Особливо, приватного сектору.
Війна — це головна проблема. Закінчиться війна — і проблем не стане. А так потрібна техніка для зими і генератори для світла. Ось ті проблеми, що я на сьогодні вирішую.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp.
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
