Мав бойовий досвід в Афганістані, тож з початком повномасштабної війни не вагаючись вступив до лав одного з підрозділів територіальної оборони Дніпропетровщини. За словами Юрія, за півтора року його підрозділ був на Херсонщині, Донеччині, а нині обороняють кордони Сумщини. Що найбільше вразило воїна та чи став у пригоді досвід з Афганістану — боєць розповів Суспільному.
Минулої осені підрозділ військовослужбовця Юрія заходив у звільнені села Херсонщини, після вигнання звідти російських окупантів.
“Це ми були в листопаді й там неубрані поля пшениці стоять, тому що там стільки мін, ну гори просто. Там гори двометрової висоти. Я не знаю, як вони управляться там далі. Це те, що вони понаходили”, - згадує військовий.
Юрій з початку повномасштабної війни добровольцем пішов до військкомату. Маючи бойовий досвід з Афганістану, його одразу призначили командиром взводу. Бойовий шлях – Херсонщина, Донеччина, а нині – оборона прикордоння Сумщини.
Чоловік згадує, що перші втрати побратимів були на Авдіївському напрямку.
“Як не хотіли без втрат, але так не було. Були поранені, контужені хлопці. В основному зберегли, повернули хлопців при виході з позицій”, - говорить Юрій.
Найбільше, ділиться Юрій, у звільнених від російської окупації селах вразила вдячність мешканців на Херсонщині.
“Там відсотків 60 хат було розбитих, розбомблених, людей мало і люди понаварювали борщу, хліба понапікали, хоча в нас були продукти, ми ж не голодували, в нас був сухпай. І ми там стояли тиждень, в одному селі, в іншому, і вони нам постійно приносили їсти. Як колона йшла, все село прийшло, проводжало нас, а тоді ми через тиждень зібрались і поїхали на Нікопольщину. Нікопольщина не була під окупацією і там села майже цілі були, а люди від нас відвертаються і них така думка була, що раз ми прийшли, то на них нападуть і будуть розстрілювати. І ми такі здивовані були. Отут десь залишилося нерозуміння людей. Я бачив, як люди зустрічали під окупацією, і як не було окупації”, - пояснює військовослужбовець.
Бойовий досвід набутий в Афганістані, говорить боєць, знадобився, але порівнювати ці війни неможливо.
“Те, що інструктори навчають відсотків на 80 відрізняється. Те, що вчили й руку ставити й ноги. Зрозуміло, що це було 35 років тому, але руки-ноги все це пам’ятають, а треба переучуватись і дехто з хлопців у нас в роті тоді ще відсотків 60 – не служили й вони просто вчилися заново, їм це простіше, бо не переучуватись”, - каже військовий.
Нині Юрій – головний сержант взводу. З самого початку служби, говорить, ділився досвідом із побратимами, адже більшість підрозділу – цивільні, які вступили до лав територіальної оборони добровільно.
“Це не мобілізовані, люди, які прийшли самі. Люди, які прийшли. У нас шахтери, металурги, бізнесмени. У людей достатки були і все, тобто він міг спокійно там бути, але прийшов. Оскільки прийшли самі, а не їх (прим. ред. - мобілізували), тому вони намагались прислухатись, як робити”, - пояснює чоловік.
Після перемоги у війні чоловік планує сімейний відпочинок з родиною, а поки — підтримують одне одного на відстані.
“За рідними сумую, але зідзвонюємося, вони розуміють, що ми тут не просто так стоїмо, виконуємо свою працю і ми їхня надія, як і решта хлопців”, - зазначає військовий.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
