Троє військових, які зараз перебувають на лікуванні у Сумах, розповіли Суспільному про службу і мотивацію українських військових. Усі потрапили сюди з харківського напрямку.
Військових лежать в одній палаті, усі вони — з різних підрозділів. Олександр — з Києва. У перші дні повномасштабного наступу долучився до територіальної оборони, але прагнув воювати на передовій й став до лав ЗСУ.
"Спочатку я був у Київській області, Переяславський район, смт Дівички, в артилерії 43 бригади, але там я подумав: не та служба. Артилерія трошки не є "передком". Я хотів все-таки побачити цього орка наживо", — зазначив військовослужбовець Олександр Жданов.
Осколкове та вогнепальне поранення, розповідає військовий, отримав під час контрнаступу на ізюмському напрямку.
"Ми спустилися в посадку — і там був цей орк. Так сталося, що він нас швидше побачив, ніж ми його. Він спочатку кинув гранату, а потім відкрив вогонь", — говорить чоловік.
70 днів в російській окупації у Каховці провів боєць із позивним "Рідік". Там, розповідає, довелося весь час переховуватися, бо був учасником бойових дій на сході, захищав Донецький аеропорт.
"Шукали нас атовців, списки у них були, багато загинуло хлопців, яких я знав, і з ким був у Донецькій області. Мене не знайшли, по посадках там ховалися, але виживали, хто як міг. Ми виїжджали два тижні, тому що не могли виїхати, ночували у посадках з дитиною — 9 місяців сину було. Але коли я вже побачив наших і підійшов, сказав: "Слава богу, що я бачу український прапор", — згадує військовослужбовець з позивним "Рідік".
Виїхавши до Борисполя, вже за два дні став на захист держави. Його підрозділ першим заходив у звільнені села.
"Забрали їхній танк — і тепер цей танк б`є їх же. Ну приємно ж", — каже він.
Павло ще у 2014 році був на захисті Донеччині. 24 лютого, не чекаючи виклику до військкомату, зателефонував сам.
"Вчилися на "Джавелінах" в основному, потім — на херсонському напрямку, потім — на запорізький кинули, а вже потім біля Соледару стояли довго, близько трьох місяців. У нас позитивно всі налаштовані, по-бойовому. Лише до перемоги", — говорить Павло.
Поранення, розповідає боєць, отримав під час наступу поблизу села Веселе. Зараз вже, говорить, його підрозділ вийшов на кордон з Бєлгородською областю.
"Дуже вражали дітки, вибігали і махали прапорами і кричали "Слава Україні", — згадує Олександр.
"Рідік" зазначає: "Підходили обіймали, на коліна ставали, чекали нас — і ми прийшли. І вони говорять: "Ми вірили в це, що ви будете, молодці", а є такі які говорили: "Почему вы сюда приехали, нам здесь было хорошо".
До росіян, говорять чоловіки, ставлення вже не зміниться ніколи.
"Закінчиться війна, ми там переможемо, все буде добре, але залишиться отут (показує на серце — ред.), що вони — гниди, і все, це до кінця, це не витягнеш. І буде тяжко, як діти наші будуть спілкуватися, але ми не будемо цього сприймати, бо ми бачили як дітей цих же убивають", — каже військовослужбовець з позивним "Рідік".
Зараз військові відновлюються після поранень та дякують за підтримку мешканцям міста. Деякі дитячі малюнки, принесені волонтерами, планують забрати з собою.
Після лікування усі воїни планують повертатися до побратимів, аби разом здобути перемогу.
"Зараз Харківська область вже звільнена, і не даремно лежимо тут. Ми зробили свій внесок. Одужаю і далі – вогонь", — зазначив "Рідік".
Читайте також
- Волонтери закупили обладнання військовим за гроші сумського пенсіонера, який віддав на армію 35 тисяч доларів.
- У Сумах відбуваються навчання з надання першої домедичної допомоги.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
