Віктор Бобиренко — сумський аналітик, експерт ГО "Бюро аналізу політики". У інтерв'ю Суспільному чоловік розповів як разом з родиною зустрів перший день війни, поділився думками про майбутнє України та про те, як почали змінюватися українці, а також озвучив свої прогнози, щодо тривалості війни.
Дуже багато можна розказувати про це і у кожного українця своя історія цих 100 днів війни. Звичайно ж ти можеш зробити детальний аналіз політичної ситуації, але найперше я тебе запитаю про твою особисту історію. Перший день війни як ти зустрів і де зараз твоя родина?
Десь о 5-ій, на початку 6-Ї мене будить дружина Світлана і каже "Всьо, почалось, ідуть". Ми зіскочили і давай збираться. Якщо чесно, то ми готові були до цього. Я отут у вашій студії сидів 22-го чи 23-го лютого і говорив, що війна можлива і скоріш за все буде, але й говорив що Суми навряд чи зачепить. Ми маємо лишитись в тіні. Будуть наступати з півночі на Чернігів, на Харків, але ми – не туди й не туди.
За всіма прогнозами Суми не значились на жодній карті анонсованого наступу.
Так. Думав, що не йтимуть (на Суми — ред.) Але ми на всяк випадок були готові. Тому, коли нам зателефонував із Краснопілля Юрій Яремчук ( голова Краснопільської ОТГ – ред.), що вони (російські війська – ред.) вже у Краснопіллі, то, оскільки моя дружина за кермом – десь о 6-ій забрала дітей, ще сестру і тещу і вирушили на Західну Україну, а потім і далі. Зараз вони в Нідерландах, де їх прихистили. Вони вже працюють і планують на осінь повернутися. Якщо все нормально. Щоб вже дітям в школу ходити в Україні.
Ти залишався тут, нікуди не планував їхати. Який план в тебе був, що мав робити тут, на Сумщині?
Я знав, що я мушу залишися із своїм містом. І думав, що якщо вже зайдуть, то що ж вже робити – візьму автомат і буду відстрілюватися. Я вірив, що тероборона у нас спрацює. А вийшло так, що в перші дні я не вилазив із студій (Марафону Єдині новини – ред.), тому що всім була потрібна інформація, що тут станом на зараз. Тому в перші дні я був по 6-7 разів на добу в ефірах різних центральних і регіональних телеканалів. І я бачив в цьому якусь свою місію інформувати, говорити людям "Зберігайте оптимізм!", "Суми не здаються", "Суми в оточенні, але це Україна! І що нічого у орків не вийде".
Підбадьорювала сім’я. Зв’язуюсь із сином, а він у мене питає "Тату, а скільки ти сьогодні росіянців вбив?" - Відповідаю, що жодного. А він мені: "А що ж ти тоді там робиш?" І це так мило, так щиро.
Йому ж пояснили, що родина виїхала тому що йде війна, а тато залишився, бо мусить залишитися, бо чоловіча справа захищати дім.
То як ти пояснив, чому лишився і чому нерезультативно?
Сказав, що я ще справлюсь.
А зараз, коли щовечора зідзвонюємося, розмова закінчується питанням від нього: "Тату, а коли ж війна закінчиться?" Це так щемить весь час. Але й додає ненависті "Ну ви, суки, він дас дождетесь!".
Про прогнози ми теж будемо говорити. Але давай для початку про основні маяки оцих 100 днів – для Сумщини і тебе, як жителя Сум, і для України в цілому.
Якщо говорити коротко, то перший етап – я, якщо чесно, думав, що вони в Київ зайдуть. Але в Києві їм буде і похоронка. Навіть якщо Київ буде як Грозний, або зараз нам вже є з чим порівнювати - з Харковом, Маріуполем чи нашою Охтиркою. Але я думав, що все одно хана – вони не переварять тримільйонне місто, якщо там дати людям навіть по автомату, а якщо ще по джавеліну, то зовсім. Для мене це була авантюра абсолютна їхня. Так само я числа з 3-5-го березня почав говорити, що вони будуть виходити спочатку з Сумщини, потім з Київщини.
Я правда думав, що вони можуть залишитись в Чорнобилі, щоб "бомбу" цю тримати в своїх руках, щоб бути "як обізяна з гранатою". Що залишиться Схід і Південь, там буде основна війна і що рано чи пізно, особливо, коли нам почали давати зброю, ми перемелемо їх. Я так само почав фіксувати ще в березні, як вони поміняли тактику. Вони ж заїжджали і думали, що з квітами і цукерками їх будуть зустрічати, а їх зустріли гранатометами і навіть коктейлями "Бендера-смузі".
Як вони поміняли тактику і як вони почали прикриватись людьми – як це було у Роменському районі в Біловодах. Як вони почали ставати на елеваторі, у школі, або взагалі у людських дворах, як вони почали звіріть. Тобто спочатку з ними замполіти роботу проводили і вони були такі там у перші дні хоч до рани прикладай, а потім вже додалась нова мотивація "украдь і згвалтуй". І це все відбувалось на наших очах.
Для мене було надзвичайно великим здивуванням і захопленням, я просто гордився сумчанами, коли перестали спостерігатися якісь сварки у чергах, коли люди почали допомагати один одному. Бувало, правда, всякого, але більше – доброго, і розуміння людей, що місто оточене, але воно мусить триматися. І це було гордістю.
У мене на той час вже стало більше часу, бо вже менше був зайнятий на ефірах, з’явились експерти в ефірі з військових ОДА. Тому я волонтерити почав, гуманітарні вантажі зустрічати – це, коли вже нас (Суми-ред.) деблокували частково. Але виходячи в місто, я бачив тих людей, якими пишався – настільки була взаємна підтримка. Стали і зупинили ( про ТРО, які зупинили ворога – ред.). Вже мої студенти виїжджали і нищили ворожі танки, вони мають зарубки на прикладі, хто скільки - 2 чи 3 танки знищив, чи якоїсь бронетехніки. І Сумщина показала оце сумське: "Візьму я жінко рушницю та в ліс піду. Та чого ж ти туди підеш? А як же – он Василь і Микола по москалю вбили, а я ні. Вони ж зі мною і чарку не сядуть пити". І йдуть партизани потрошку виловлювати москаликів і брати їх в полон.
Такого багато насправді. Конотопські відьми наприклад. (Реальна історія про погрози ворогу від місцевого населення "вроків від конотопських відьом" - ред.)
Ми бачили масовий героїзм, масовий спротив і несприйняття "благ" від сусіда. Коли в окремі села вони привезли гуманітарку, думали "хохліки" зараз побіжать і будуть хапати гуманітарку, а вони будуть це фільмувати. Це ж "красиво", щоб десь там у Владивостоку, чи в Рязані побачили як ми (росіяни) підкормлюємо їх (українців). Аж ні – ніхто за тією гуманітаркою не йде в селі. Це при тому, що у нас же друга натура – халява. Але росіяни вбили в нас навіть бажання халяви.
Випадки бувають. Випадки якоїсь підлості, чи ницості, мародерства. Але вони настільки поодинокі, що це в цілому надихало. Що ми не народ, який самоунічижитєльно ще 20 років про себе говорив "Не ту страну назвали Гондурасом", а що ми виявляється велика нація. І ми самі собою можемо пишатися. У нас є для цього 100-500 приводів.
Суспільне СумиЯкщо вцілому говорити про Україну? Це я повертаюсь до отих маяків, за якими ти можеш аналізувати ситуацію 100 днів. На що особливо треба звертати увагу і відслідковувати за цими маяками чи туди ми йдемо? Це і стосовно згуртування українців про яке ти кажеш, і стосовно української мови, і стосовно самоідентифікації.
Перше і найголовніше – процес нашого "нежиття" ніколи уже з Росією він незворотній. Вже ніколи ми не будемо разом, якби там Путін не хотів. Навіть якщо б допустити, що вони залякали нас ядерною зброєю чи захопили, не можна вже змусити нас любити русских.
Тепер діалог з ними треба починати так: "Русские, я вас не люблю и уходите, и закройтесь от нас стеной. Мы триста лет были вместе…" а тепер давайте триста років побудемо окремо. Я вас не люблю, але я не хочу вашої землі, триста років не треба нам її. Хоча я впевнений, що хтось хоче станцювати на руїнах Кремля – принаймні у мене десь є таке бажання ( і у моєї дружини точно), але тільки тому, щоб демілітаризувати їх і піти. Сидіть там у своєму Мухосранську на своїх болотах 300 років без нас.
Відгородимося стіною у все, і знати вас не хочемо. І не потрібні ресурси ваші ніякі. Просто не лізьте до нас, забудьте про нас. Але Крим поверніть, Крим наш!
Найголовніший маяк, що ніколи ми з ними не будемо братами, як би там їм не здавалось. Друге - ми тепер нове цивілізуюче утворення. Тепер французам і німцям, які вважали себе утворювачами Європи ( дві такі найбільші європейські нації, ну британці ж вийшли з ЄС), що вони є самі круті, вони Європу творять. То тут з’являється третя нація, яка каже "Та зачекайте!" Бо ж історію вже не переписати. Україна відбилася і дасть Бог відіб’є взагалі цю навалу – тому ми європоутворююча нація і нами не можна нехтувати, як можна було раніше. І це другий маячок.
Третє – що ми помітили – виявляється Україна ( а до цього багато хто не знав і навіть я хоч вважав себе експертом в бюджетних питаннях) аж 400 мільйонів людей годує. Нас 40, але кожний українець годує ще десятьох. І виявляється, що земля - це ресурс. Раніше думали – та що там – нафта, газ – а виявляється, що і земля це ресурс. А ще крім землі, ресурс – це люди, таланти і час. І у нас люди талановиті. Ну ми ж можемо талановито бити танки, то чому ж ми не можемо талановито розвинути свою країну. І оце маяк на майбутнє – перша перемога буде над РФ, друга – над самими собою, і третя- над нашою корупцією. Я маю на увазі корупцію судової системи, я про крадіжки під час війни. Те, що найбільше дратує сьогодні, що хтось іде через військомат захищати країну, щоб ми знали що ми за їхніми спинами, як за стіною. А хтось за спинами цих хлопців краде – і цього допустити більше не можна.
Ще один маяк буде перевірочний – коли ми дійдемо до Чонгара і Перекопа, нас будуть руками й ногами утримувати, щоб ми не пішли далі. Тому що по конституції Росії — це російська земля і вони по оцій їхній стратегії "ескалація задля ескалації", а ми входимо на їхню "ісконную русскую землю", то вони залишають за собою право використати тактичну ядерну зброю. І ось побачите - нас будуть просто тримати – Шольци, Макрони, Орбани – всі отам на Перекопі стануть і ото як Віцин, Нікулін і Моргунов , Орбана посередині візьмуть за руки і будуть не пускати наші збройні сили в Крим і Перекоп. Не знаю як воно буде – чи зупинить це Зеленського чи не зупинить, але на мою думку так буде.
За маяками цими ти вже намалював перспективу. Я б хотіла ще запитати таке – підбивали підсумки 90 днів війни ( три місяці), тепер підсумки 100 днів. Чи треба загалом про ці етапи говорити, чи це потрібно для чіткішого розуміння того, що відбувається?
Звичайно. Щоб ми могли озирнутися. От Суми наприклад місяць були в облозі, якщо напівоблогу розглядати, то майже півтора. І в оцей період це було одне життя, потім воно змінилось і зараз Суми живуть за принципом "ну іноді бахкає, але де у нас не бахкає?" Прилетіти може будь де і у Львові і у Вінниці. Ми вже заново звикли до нового життя з дітками на майданчиках і навіть помітили, що весна прийшла. Тому оці маячки нам потрібні, щоб згадувати. Здається – 100 днів минуло, а наче б то так давно. І ми можемо згадувати а чим ми харчувалися, а де ми продукти брали. Я кефіроман і я пам’ятаю як страждав, коли не міг купити кефіру в березні. А зараз ми бачимо, що немає черешні – мелітопольської черешні і вони нам за це (гади) ще відповідатимуть і вони за це поплатяться!
Чим поплатяться?
Я думаю, що вони поплатяться тим, що у них буде великий цивілізаційний удар. Тому що вони посипляться, якщо говорити наперед.
Я повторюю – ми дійдемо до Перекопа і Чонгара, хай це буде взимку, але взимку їхня армія посиплеться. Наша армія буде на ротаціях, тобто ми можемо хлопців мінять, а у них без ротаціі ( якщо звісно не відкриють мобілізацію – але то інша історія і тоді загалом провальна) вони завшивляться до нового року, абсолютно пропаде бажання воювать і коли до нас надійде та зброя необхідна, вони просто втратять дисципліну.
Я не скажу, що русский солдат — найбільший ушльопок чи боягуз, але (вірячи фактам історії) найсильніша піхота українська, на друге місце я б поставив німецьку ну і високо все таки цінимо русскую піхоту. Але вони все одно побіжать, вони не втримають. Все ж таки найкраща піхота ще з 17 сторіччя – це українська піхота. І СРСР перемагав чому – бо командиром танка у них був сержант Петренко. Без сержанта Петренка вони за три дні хотіли до Ла-Манша дійти? Їм для цього українського солдата треба пройти, а вони його не пройдуть.
Ти ж знаєш прекрасно, скільки тривог у нас на Сумщині і про те, що регулярно російські війська бомблять українське прикордоння, тобто ті українські територіальні громади, які найближче розташовані до кордону з РФ. От що б ти сказав жителям обстрілюваного щоденно нашого прикордоння? Так, за ці 100 днів і страх наш змінився і злість наша змінилась, і загальне відчуття ситуації змінилось. Іноді це безнадія, місцями (коли наші перемоги) – ейфорія. Але навіть якщо зовні ми не показуємо цього, внутрішня тривога не зникає і вона вимагає пояснень і заспокійливої інформації.
Наша область має 560 км з РФ. І певна кількість українських військ стоїть тут. І от для того, щоб ми не зняли наші війська і не переправили на Схід чи на Південь, вони сковують наші сили. Тобто це може бути кілька батарей мінометних чи зенітних і вони кочують, пересуваються вздовж кордону і обстрілюють українську територію. Сьогодні В.Писарівку, завтра Мезенівку, Краснопілля, Білопілля, потім Есманську громаду і потім назад. Вони весь час стріляють в різних місцях, щоб показати свою пристуність тут і кругом, але ніколи не обстрілюють один і той самий населений пункт 2 чи 3 дні підряд. Так, у них стратегічна ініціатива, тому що ми не можемо перейти на їхню сторону, бо це наші зобов’язання перед Заходом.
І виходить що тут вони меншими силами сковують наші великі сили. Таким чином діє і Лукашенко, який точно так само залякує, щоб ми і там тримали якусь армію. І я хочу щоб люди оце зрозуміли, що така "русская стратегія" – через залякування мирних жителів, утримувати тут наші війська.
Отак вони шантажують і весь світ – блокують море і кажуть, що якщо Україна не здасться, то 20 млн. людей помруть з голоду. Тобто Росія діє брудними методами.
Так, щодня чекати бомбардувань – це страшно. Багато з моїх знайомих з прикордонних громад повивозили дітей, і будуть вивозити. І будуть вивозити особливо тих, хто вступають в ВУЗи. Суми, Харків – ні, вже планують далі – Київ, Львів, або за кордон. До речі класні наші ВУЗи і щодо СУМДУ, який у п’ятірці кращих ВУЗів України, набір у нього буде малий. Тобто, з інших міст до нас не приїдуть. І це теж біда, і це теж розвалюватиме сумський бюджет, бо ВУЗи наповнювали бюджети.
Але б я людям сказав таке – так, ця війна буде ще як мінімум до зими, або й усю цю зиму. Але я прогнозую, що вони (рос. війська — ред.) зиму не переживуть, вони побіжать. І все буде Україна! Треба берегтися. Якщо дітей вже відправили, а самі лишилися, то треба десь тут працювати і берегти домашнє вогнище і налаштовуватися на те, що наші предки жили на цій землі 1000 років і нам ще 1000 років тут жити. Тому не треба бояться – не такі орди проходили мимо нас краями. Все буде Україна!
Авторка: Оксана Кириленко
Що відомо
- Віктор Бобиренко — керівник експертної групи Бюро аналізу політики. Навчався в Національній академії державного управління. Магістр державного управління, політолог, політтехнолог. Спеціаліст з виборчих технологій. Спеціалізується на протидії пропаганді у всіх її проявах. Фахівець у міжбюджетних відносинах. Публіцист, блогер. Тренер з адвокації, протидії пропаганді, побудові команд. У 2017-2019 роках член Громадської ради при НАЗК. З 2020 року – член Наглядової ради Суспільного мовника.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
