У Тростянці залишились без житла 30 родин з багатоповерхівки на вулиці Нескучанська. Кілька квартир знищені вщент влучаннями снарядів. Між кількома поверхами впало перекриття. Що залишилось від п`ятиповерхівки – у матеріалі Суспільного.
Дев’ятирічний Артем Яценко розповідає про обстріли їхнього будинку російськими військовими: "Ми сиділи в цій спальні, дідусь сидів ось тут. Тут стояв диван, який ми вивезли в гараж. Ми сиділи всі плакали".
"А двері, як вибивало, і ми дуже сильно чули як цегла падала з п’ятих поверхів, четвертих. Як в нас підвіконня розбило. Ми сиділи без світла, без води, без газу, в той день", — говорить він.
Артем з мамою та дідусем — єдині, хто прийшов до п'ятиповерхівки, де раніше проживало 30 родин. Приходять за речами, говорить Наталія, бо після обстрілу фактично тікали з дому.
"Зачиняли двері, а воно бахкало, сиділи тут. А потім повиходили вранці, вийшли. Зразу почали плакати, почали засмучуватись, що вони таке наробили", — каже жінка.
Вибуховою хвилею у квартирі вибиті вікна та виламані двері, майно, кажуть господарі, вціліло.
"Можна забрати все, але нікуди везти його. Куди його буду везти, в мене жити то ніде, куди я його перевезу", — сказав мешканець будинку Григорій.
Навпроти їхнього житла — дві квартири зруйновані вщент. Жодного вцілілого вікна з цього боку будинку немає, а між 4 та 5 поверхами впала плита. Будинок обстрілювали неодноразово з різної техніки, говорить Григорій.
"Хто їх рахував, гупали й гупали, вони ж різними снарядами. Четверо вже забрали, один — залишився", — каже він.
Спалений танк, що залишився обабіч дороги – досі повернутий дулом у бік розстріляного будинку. Він стоїть за кілька десятків метрів. Саме з нього розстрілювали і місцеву лікарню.
"Тут нікого не було, всі в підвалі були, тут підвал у нас, під будинком. Переважно всі там були, а ми сиділи тут, у квартирі, і живі залишились", — говорить Григорій.
Зараз родину прихистили знайомі. Вони ж сподіваються на відновлення власного житла.
"Дід їздив у поліцію, писав заяву. Сказали: почекайте. Люди нехай накопичуються, щоб не лише одному, а хоча б чи двоє чи троє, щоб скупчення. А тоді вже будуть вирішувати це питання", — розповідає мешканка будинку Наталія Яценко.
На питання ж про що зараз мріють Наталія відповідає: "Вижити. Вижити, щоб відновили або будинок, або хату, щоб нам дали, щоб жити, щоб діти ходили до школи, щоб не боялися цієї війни".
Читайте також
- На Сумщині родині, яка втратила житло через війну, пропонують безкоштовно оселитися в будинку.
- "Лише паспорт зі мною лишився" — історія двох братів з Сумщини, які втратили житло через війну.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
