Сержант Владислав Ігнатенко родом із Сумщини. Його рідне село Братениця Великописарівської громади розташоване фактично на кордоні з РФ. Тривалий час разом з родиною Владислав жив на Харківщині. Виїхавши з окупованого Куп'янська, пішов добровольцем до війська. Боєць загинув у серпні 2026 року на Донеччині. Його дружина Анастасія розповіла Суспільному про чоловіка.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, 21-річний Владислав пішов у Куп'янський ТЦК. Він вже мав досвід служби — за кілька місяців до цього завершив контракт, був старшим матросом. Тоді хлопця внесли до списків резерву. А за кілька днів Куп'янськ окупували.
«З Владиславом ми познайомилися на початку війни, будучи в окупації. Ми були в одній компанії», — розповідає Анастасія, дружина.
З окупації парі вдалося виїхати у Харків наприкінці серпня 2022 року. Напередодні Нового року Владислав мобілізувався до 54-ї окремої механізованої бригади ім. Мазепи.
«Пішов до відчима в батальйон. Усі побратими відгукуються про нього дуже добре. Він відповідальний, чемний, чесний».
Владислав мав позивний «Каспер». За словами Анастасії, ще з періоду служби в морській піхоті.
«Він був дуже схожий на цього привида. І такий же був добрий. Він зробив татуювання свого позивного. І я теж — вирішила, що це буде дуже гарне нагадування про нашу історію».
Владислав Ігнатенко разом з побратимами виконував бойові завдання на Донеччині. Нагороджений відзнаками «Хрест 54 ОМБр», «За оборону Сіверської громади», орденом «За Мужність» ІІІ ступеня. У 2026 році — відзнакою «За оборону України».
«З ним багато гарних спогадів. Ми мали традицію: щоразу, коли він був у відпустці, їздити до екопарку Фельдмана. Також, коли ще була така можливість, їздили на Сумщину до його родичів. Зараз у рідному селі Владислава вже ніхто не живе — воно повністю розбите».
Владислав загинув 18 серпня 2026 року у Краматорському районі під час порятунку пораненого товариша.
«Про загибель Владислава мене сповістила його мама. Я тоді була в лікарні і просто не могла в це повірити. Не дуже памʼятаю цей момент, бо була не в собі», — ділиться Анастасія.
У Владислава залишився син, а також п'ять сестер, молодший брат, племінники.
«Родина для нього була дуже важливою частиною життя. Ми мріяли створити ідеальну сімʼю, сповнену затишком і любовʼю».
Нині родина збирає підписи під петицією про присвоєння Владиславу Ігнатенку звання Героя України.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram та Threads
Додайте Суспільне Суми в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах
