Подружжя Кальченків — Людмила та Микола — понад 50 років мешкали у прикордонному селі Юнаківка на Сумщині. Два роки тому, коли російські війська почали щоденні обстріли села, родині довелося залишити дім і все нажите за десятиліття. Про життя під вогнем, втрату будинку, біль спогадів та новий початок у Сумах вони розповіли кореспондентам Суспільного.
"Юнаківко, Юнаківко, нене! Наймиліша серцю сторона, хліборобський краю золочений і дитинства пісня чарівна", — Людмила Кальченко наспівує пісню, яку, каже, співали у рідному селі, де впродовж 15 років вона була учасницею місцевого гурту "Чарівниця".
Нині жінка показує нове житло — трикімнатну квартиру в Сумах, яку подружжя придбало за житловим сертифікатом, і згадує рідне село, у якому прожила понад пів століття.
"З’їжджалися на «Хліборобську пісню» всі колективи, і це було таке свято. Ми цим просто жили. Всі жителі Юнаківки туди приходили, відпочивали, аплодували. Хто краще. Ми теж і перше, і друге, і третє місця посідали", — сказала Людмила Кальченко.
Після початку повномасштабної війни ще кілька років витримали в селі під обстрілами, розповідає жінка.
"Ми були дуже довго під обстрілами. Жили недалеко від школи й електропідстанції. Були «прильоти», і так гучно стріляли, ми лякались. І коли вже був вибух, що впало біля хати, а я була в хаті, тоді отримала великий стрес. Ми були під обстрілами 2 роки. Терпіли, а потім мені довелося виїхати в Суми", — говорить жінка.
Через сильний стрес, каже пані Людмила, тривалий час лікувалась. А місяць тому дізналися, що будинок у Юнаківці знищили російські війська.
"Для нас це було велике горе. Такий будинок гарний. І там і люди гарні були, ми жили дружньо з сусідами. І довелося звернутися до нашої ОТГ. Документи у нас на хату були. Чоловіку довелось, він ще хотів не виїжджати, теж сидів до останньої хвилини, а тоді взяв документи, що зміг взяти, і приїхав сюди", — додала жінка.
Виїхати, розповідає чоловік пані Людмили 76-річний Микола, означало покинути все: і господарство, і великий будинок, який зводив власними руками, і все нажите впродовж спільного життя.
"Згадуємо Юнаківку, і хотілося б туди поїхати. Оце вже рік я там не був. Була й ділянка городня 25 соток. Там, крім будинку, був погріб, підвал, гараж і сарай. Все я сам зробив", — сказав Микола Кальченко.
До виходу на пенсію, розповідає пані Людмила, працювала завідувачкою поштового відділення.
"Мені все в Юнаківці подобалось. Це моє село. Це, можна сказати, там мої друзі, мій дім дуже гарний. Він був новий, і всередині було дуже гарно. У нас був підведений газ, всі зручності. Тримали кролів 50 штук, курей, пасіку. Чоловік дуже любив бджільництво, вдома пасіка була", — сказала Людмила.
Загалом від початку повномасштабної війни у Юнаківській громаді зруйновано 844 будинки, розповіла голова громади Олена Сіма. За них люди отримали компенсації на суму 1 мільярд 218 тисяч 421 гривня.
"Пошкоджено в нас 785 будинків, і 49 людей отримали відмови. У них або недостатньо документів, або немає фотографій. Або таке пошкодження, яке комісія не може визначити, що воно зруйноване", — сказала голова Юнаківської громади Олена Сіма.
До повномасштабного вторгнення у громаді проживало майже п’ять тисяч мешканців. Зараз, за словами Олени Сіми, залишається 27. Нині звикають до нового місця, додає Людмила Кальченко, але часто сниться рідна Юнаківка, як і життя без війни.
"Я звикла до простору, що вийдеш на город, у двір — тут все моє. А тут… Але я думаю, що тут аура добра. Дуже вдячна моїм всім друзям і жителям. Я ціную тепер кожну хвилину. Коли так згадаю, мене плач бере, що це все пропало. Навіщо ця війна, що ми отакі залишились, як сироти по світу по білому", — додала жінка.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
