“Поки є люди, поки є місто”, – так говорить про Білопілля місцева жителька Наталія Вдовиченко. Жінка одна з тих, хто попри складну безпекову ситуацію в прикордонному населеному пункті не планує залишати свою домівку. Як нині живуть жителі Білопілля за менш ніж 10 кілометрів від кордону з Росією та як змінилося життя міста й громади цьогоріч –дивіться в репортажі Суспільного.
На одній з вулиць Білопілля, куди на початку травня цього року поцілила російська авіабомба, утворилася вирва посеред земельної ділянки. Тепер у неї місцеві жителі скидають рештки городини.
Деякі домоволодіння напівзруйновані, мешканці звідти виїхали. Вікна інших забиті листами ОСБ, а дахи вкриті плівкою від благодійних організацій. Будинок місцевої жительки Наталії Вдовиченко розташований далі по вулиці, тож, розповідає жінка, пошкоджень зазнав невеликих.
"На веранді вікно вилетіло, ми там усередині вулиці живемо. Ну таке, по дрібницях, короче кажучи", — говорить Наталія Вдовиченко.
Попри обстріли, каже Наталія, не виїжджала й наміру такого не має.
"Племінниці он де будиночок — ті виїхали вже давно в Суми, тому що двоє дітей, а у нас постійні обстріли тут. У мене, по-перше, мама. Їй 82 роки й вона вже нікуди не поїде. Мені втрачати нічого. Поки є люди, доти є місто. Як усі виїдуть, шо тут буде в нас?" — говорить жінка.
Разом із матір'ю пів року тому виїжджав і місцевий житель Олександр Бабенко. Чоловік каже: допоміг у цьому евакуаційний екіпаж спецпідрозділу "Білий Янгол".
"Приїхали, забрали курей. У нас було куди їхати в Суми. То ми собачку, котика, курочок, ну і .. тьотка хворіла, паганенько було, тож мамка з нею", — сказав Олександр Бабенко.
За кілька місяців повернулися додому, каже Олександр.
Наталія Ващенко мешкала у прикордонній Павлівці, а в 2022 році переїхала у Білопілля. Її хата в селі, каже, зруйнована російськими обстрілами. Та й тут живе в квартирі з забитими ОСБ-листами вікнами.
"Уже рік, як немає вікон, прилетіло в будинок. Перший під'їзд п'ятий-четвертий поверх повністю зруйнований, а я у другому. Так і живемо: три жилих квартири на весь під'їзд", — розповіла Наталія Ващенко.
Однак, їхати у більш безпечне місце жінка, каже, не планує. "Десь кудись їхати – треба роботу. Робота в мене тут – я тут", — говорить Наталія.
Через погіршення безпекової ситуації на початку травня обласна військова адміністрація закликала місцевих жителів евакуюватися. Люди виїжджали як власним транспортом, так і з допомогою евакуаційних автобусів та благодійних організацій. Проте за деякий час мешканці почали повертатися до своїх домівок, розповів Білопільський міський голова Юрій Зарко.
"Є певна тенденція до повернення, тому що ми розуміємо, щоб жити в Сумах, знімати квартиру там за 10 тисяч, у людей немає таких просто коштів. Ті кошти, які є у ВПО, не дають можливості, тобто дві тисячі на людину і навіть плюс пенсія, там це буде шість-сім тисяч. А ще треба десь три доплатити за квартиру, і треба за щось жити, і треба ліки, треба продукти, треба, можливо, речі. Тому люди вирішили, що вдома, якби там не було, все-таки і дешевше, а іноді буває навіть і надійніше. Тому що люди знають, де є укриття, люди знають, як діяти в умовах тієї чи іншої небезпеки, ну і вдома є вдома", — розповів міський голова Білопілля Юрій Зарко.
За словами Юрія Зарка, характер обстрілів російськими військами міста й громади у порівнянні з минулим роком змінився.
"Якщо раніше все-таки більш застосовувалася артилерія, КАБи, то зараз ворог більше надає перевагу БПЛА, FPV-дронам, зокрема на оптоволокні, також «ланцети», «молнії». Ну, «шахеди» — це те, що просто постійно летить, буває десятками, ми колись там навіть нарахували десь 42 штуки за ніч, причому дуже низько. І розумієте, як це впливає на нервову систему. Також активізувалися ці «ждуни» — так звані дрони, які сидять понад трасами і в сторону Бурині біля Вирків, і в сторону Сум.
Через високу активність російських FPV-дронів громадський транспорт трасою Суми-Білопілля нині не курсує, каже Юрій Зарко.
"Немає палива, від слова взагалі. Якщо минулого року ще трошки працювали банкомати, цього року практично не працюють. Також проблеми із забезпеченням товарами, тому що деякі магазини відмовлялися їздити сюди, особливо, коли їхні машини були атаковані FPV", — каже Юрій Зарко.
Попри обов’язкову евакуацію з 10-кілометрової зони, у деяких прикордонних селах громади залишаються люди, додає староста Рижівського старостинського округу Сергій Анікін:
"Наразі у мене на округу є чотири людини, котрі до сих пір там проживають. Ну це 80+ не хочуть виїжджати звідти. А що кажуть. Майно, на кого я все брошу. Військові пропонували їм уже виїхати. Розбито все, крім хати, всі сараї, літня кухня ось у четвер згоріла. Сидять до сих пір. Але живі".
Із 26 населених пунктів прикордоння, які підлягають примусовій евакуації, припускає Юрій Зарко, у п'яти-семи є люди. "Ми навіть не знаємо, чи є вже там люди, бо ми час від часу отримуємо інформацію, що той загинув, чи той загинув. І навіть іноді ми не можемо, навіть знаючи, що родини немає вже живих, фізично забрати звідти тіло і поховати. Тому насправді це страшно. Це людям пояснюєш, кажуть: "Ми тут родилися, ми тут помремо", — говорить чоловік.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
