Олександр Басанець мобілізувався до лав ЗСУ в липні 2022 року. В армію пішов з приватної охорони. Колишній боєць 5-ї штурмової бригади розповів про свій бойовий шлях, про те, де працює зараз і чим планує займатися після війни.
На телефоні Олександра зберігаються відео з бойовими буднями, зафільмовані ним та побратимами у 2022-2023 роках. Коли повномасштабна війна увійшла в життя українців, чоловік працював у Києві приватним охоронцем. До того, розповідає, вісім років віддав службі в спецпідрозділі поліції.
“Я працював тиждень через тиждень у Києві, і якраз приїхав сюди на відпочинок, мені друзі подзвонили вранці: «Війна». Ви самі знаєте, що тут було довкола міста. Був вдома, з родиною, донька боялася, мені доводилося заспокоювати родину. Діти краще перенесли цю жахливу новину”, – пригадує штаб-сержант Конотопського районного центру комплектування.
Олександр ділиться: хотів долучитися до лав Збройних Сил. Чоловік мобілізувався 7 липня 2022 року у 5-ту штурмову бригаду.
“До того, як мене призвали, коли навала була довкола міста, ми організовувалися з хлопцями і патрулювали місто, щоб виявити ДРГ, у нас були свої маршрути. Потім працівник ТЦК подзвонив мені додому і вручив повістку. Тоді такий період був, коли дуже сміливі вже воювали, сміливі ще чекали якогось повороту долі, і я, мабуть, до другої категорії належав. Вручили – і пішов, тому що відчував поклик”, – пригадує чоловік.
“Переживав, там ще відбір був, можна було не потрапити, там дивилися на стан здоров'я, на деякі критерії. Перший бойовий досвід був в Сіверську, потім Вуглегірська ТЕЦ, Нью-Йорк, Залізне, Іванівське”.
Першим шоком був перший бій, згадує чоловік. Побратиму Олександра понівечило руку, тож довелося вперше надавати першу допомогу.
“Через кілька місяців були завдання на Вуглегірській ТЕЦ, ми воювали з «вагнерівцями». Там було тяжко, потрапили в засідку, наш один СП не вийшов на зв'язок, навіть дві, ми витягли хлопців з оточення, самі потрапили в оточення. Нас оточили з двох боків: 90 градусів і з фронту, двосторонню засідку нам зробили. Один СП ми втратили, багато хлопців загинули”, – говорить Олександр.
Він зазнав першого поранення від ручної гранати в ногу та руку, місяць лікувався й ухвалив рішення повернутися на фронт до побратимів. Узимку 2023-го на Іванівському напрямку, розповідає, був поранений удруге.
“По нас летіло, прилітало, як зазвичай на фронті. Виявляється, вони бачили нашу точку, просто не влучали. Тоді стало нижче летіти – ми стали нижче, нижче спускатися в окоп. І прилетіло СПГ, нас дуже сильно контузило. В руку залетів осколок і в ногу, і сильна контузія була”, – пригадує чоловік.
Останні два роки, після поранень, Олександр Басанець працює в Конотопському центрі комплектування: організовує поховання військовослужбовців, спілкується з родинами загиблих та бере участь у заходах оповіщення.
“Звичайно, хейту більше. Я їх розумію. Чоловіки поділені на суперсміливих, сміливих і тих, кого змушують бути сміливими. Я їх розумію. Їм тяжко, бояться. Всі ми боялися. Сміливий не той, хто не боїться, а той, хто боїться і робить”.
У вільний від роботи час Олександр вивчає програму 3D-моделювання. Говорить, можливо, саме з цією сферою пов’яже життя, коли закінчиться війна.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
