Родина Важдаєвих із Краматорська поповнила статистику вимушених переселенців. У рідному місті вони мали власний будинок, роботу та звичний уклад життя. Після повномасштабного вторгнення кілька разів тікали від обстрілів і знову поверталися додому. Два роки тому, після постійних переїздів, оселилися в Бездрицькій громаді. Про життя під обстрілами та підтримку на новому місці переселенка Катерина Важдаєва розповіла кореспондентам Суспільного.
"Важко усвідомлювати, що в тебе може ніколи більше дому не бути. Я не знаю, чи зможемо ми колись повернутися додому, чи ні", — розповідає Катерина Важдаєва.
33-річна жінка каже: народилася і все життя прожила у Краматорську. Там вийшла заміж, народила доньку, працювала. Після початку повномасштабної війни життя родини кардинально змінилося.
"Перший раз ми звідти виїхали з дитиною, бо почались посилені обстріли і нам обрізали все: логістику, продукти, у магазинах порожні полиці. Не було газу, світла. Деякі люди, які там жили, готували на плитах у дворі — з цегли будували, щоб щось готувати їсти. Але я з Діаною поїхала. Комунікацій не було рік. У всій Україні було, а на Донбасі, в Краматорську, — ні. Це взагалі не весело", — розповідає Катерина.
До Сумщини Важдаєви потрапили не одразу. Жили в Харкові, Львові, побували в Польщі. Декілька разів намагалися повернутися до Краматорська, але коли життя під обстрілами стало зовсім нестерпним, переїхали до Бездрика. Тут, каже жінка, їх зустріли тепло, надали житло — родина сплачує лише за комунальні послуги.
"Я запитала овочі купити, бо в магазинах тут немає, а в місто не наїздишся. То вони принесли, хто ящик помідорів, хто щось інше. Казали: грошей не треба. Дуже допомагали. Ми зайшли до школи — нам провели екскурсію. Моя дитина вперше в житті сказала, що хоче до школи. Вона задоволена, їй подобається, і друзів у неї тут багато. Вони вже й до табору їздили", — поділилася жінка.
У Краматорську родина жила в приватному будинку, займалася господарством:
"До повномасштабного вторгнення я працювала продавчинею, ми там бройлерами займались. Удома я допомагала військовим. З батьками окрема тема — моя мати живе в Москві, а я тут. Я — бандерівка. І у нас війна. Довелося виїжджати, бо стало дуже небезпечно".
Катерина додає: востаннє була вдома 8 місяців тому.
"Я спілкуюсь з людьми, які там залишились, багато людей повиїжджало. Ті, хто залишився, збираються виїжджати. Ми не те щоб впевнені, але готові, що в нас там не буде дому більше. Поблизу нашого населеного пункту Комишуваха. Звідти вже примусова евакуація. У нас в населеному пункті дрони розбивають мирні будинки, дахи, автобуси. Я думаю, нікуди буде повертатися. І якщо це, не дай Бог, буде окуповано, то там точно нічого не буде. І поїхали ми тому, щоб не залишитися в окупації. Бо я не готова жити на тому боці. У квітні востаннє їздила туди на тиждень, і все", — поділилася Катерина.
Жінка каже: життя під обстрілами змінює людей.
"Настільки суворі люди з Донбасу. Ми один раз, коли вибухи починались у 2022 році, спустилися в підвал з сусідами в одному будинку. Розійшлись, і більше ми до підвалу жодного разу не спускались. Моя дитина навіть не прокидається від вибухів. Найбільш гірко, що може бути те, що звикли всі до війни. Нам кажуть: «Що ви там в Сумах сидите, там також вибухи». Але, порівняно з тим, що твориться в Краматорську, тут взагалі тиша ідеальна", — зізнається Катерина.
На Сумщині родина живе два роки. Катерина говорить: поступово облаштовуються, але мріють про одне — повернутися до рідного Краматорська.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
