Прикордонник Владислав Лисянський загинув у бою на Сумщині у грудні 2024-го. Захиснику було 27 років, у нього залишилися дружина, батьки та сестра. Рідні розповіли історію Владислава Суспільному.
Владислав і Анжеліка одружилися восени 2022 року. На своє весілля наречений приїхав із війська.
"Ми мріяли про спільне майбутнє, у нас було дуже багато мрій, ми хотіли разом подорожувати. Мріяли про велику сім’ю, про дітей, про великий дім", — сказала Анжеліка Лисянська, дружина Владислава.
Пропозицію своїй дівчині Владислав зробив перед самим вторгненням, весілля відклали – чоловік служив на кордоні Чернігівської області. В перших боях був поранений, але одразу ж повернувся в стрій. Анжеліка каже, що тоді він рідко дзвонив, а вона його дуже чекала.
"Була евакуація, і мені батьки казали, що треба виїжджати. Але я не хотіла виїжджати, я казала, що Владислав приїде, все буде добре. Я пам’ятаю, коли він мені зателефонував, каже: «Виїжджай, треба». А я кажу: «Ні, я не поїду, я думаю, що ти скоро вже приїдеш». І через два тижні він приїхав", — розповіла Анжеліка.
Про службу Владислав не розповідав майже нічого, не хотів хвилювати своїх рідних, іноді про щось говорив із батьком.
"Був він в таких тяжких ситуаціях, він виходив з оточення двічі. Ну завжди, завжди він з посмішкою, завжди все казав: «Мам, все добре, не хвилюйся, все добре». Ніколи він не скаржився. Ні на що, ніколи", — говорить мати захисника пані Наталія Лисянська.
Владислав підписав контракт на службу у Збройних Силах, коли йому було 19 років. Хлопець на той час навчався в університеті за спеціальністю "практичний психолог", але перевівся на заочне відділення, тому що хотів бути як батько, який 30 років служить у прикордонному загоні.
"Ще в 19 років він попав в АТО. Він там трошки прослужив, мені навіть не казали, що він там був, бо я була після операції і мене не хвилювали. Влад завжди казав, що в нього все добре: «Чого ти, мам, хвилюєшся?»", — сказала мати захисника Наталія Лисянська.
"Він завжди був дуже веселим, він завжди казав, що все буде добре. Навіть коли вертався з бойових завдань, він завжди був усміхнений, я не знаю, де можна було знайти стільки позитиву навіть в таких моментах", — поділилася дружина Владислава.
Як розповіла дружина, на весілля Владислава відпустили з війська на два дні, і він знову повернувся на поле бою, брав участь у контрнаступі на Харківщині. Воював на Лимано-Куп’янському, а потім на Курському напрямках. Тричі був поранений і щоразу знову повертався у стрій.
Головний сержант Владислав Лисянський загинув у грудні 2024 року під час виконання бойового завдання на Сумщині. Йому було 27 років.
"Ми ніколи не могли уявити собі, що грудень місяць 24 року стане самим страшним місяцем. Бо 3 грудня помер той, хто дав мені життя, це мій батько. А 22 грудня загинув той, кому дала я життя. Це мій син. Сказати, що важко, — це нічого не сказати", — говорить мати захисника Наталія Лисянська.
"Востаннє Владислав приїхав 7 грудня, тоді він хотів провести час з сім’єю. Я пам’ятаю, він казав: «Давай сьогодні не будемо нікуди йти, побудемо вдома, разом, покличемо найкращих друзів». Я пам’ятаю, що друзі залишились у нас, і він до останнього сидів, з ними балакав. Я аж казала: «Владе, може, вже спати, може, людям треба відпочивати». Він каже: «Ні-ні». І вони обговорювали наше майбутнє. Вони обговорювали, як би він хотів назвати своїх дітей", — поділилася Анжеліка Лисянська.
Мама Владислава розповіла, що в сина було багато друзів, він їх любив і завжди допомагав.
"Ніколи нікому не відмовляв, ніколи. Навіть нам інколи дзвонив: «Мам, там треба другові щось допомогти. Мене немає. Допоможіть ви, будь ласка». Словом, відповідальний був. А я його називала «Ясне сонечко», бо завжди з посмішкою. Він завжди казав, що сама велика проблема — це коли уходять люди у вічність. А так нема проблем. Всі проблеми можна вирішити".
Пані Наталія показує дитячі фото Владислава.
Жінка розповіла, що багато часу проводили разом, гуляли, відвідували дитячі заходи. В дитинстві син був непосидючий, але в школі на нього ніколи не скаржилися, він був відповідальним і дуже добрим. Захоплювався волейболом, комп’ютерними іграми, любив проводити час із друзями.
"В дитинстві мріяв бути пожежником. Йому так подобалися ці пожежні машини, він з бабусею, мабуть, через день ходив в пожежну частину і дивився на ці великі пожежні машини. Казав: «Я обов’язково буду там працювати»".
І ще було багато мрій, які не здійснилися.
"На весіллі ми закривали таку скриньку, яку повинні були відкрити через 5 років. Там були наші згадки про наше життя, фотографії. Там були навіть наші улюблені спільні парфуми. Повинні ми були відкрити через 5 років, ми мріяли про це. Але, на жаль, цього не станеться", — сказала Анжеліка Лисянська.
Рідні створили петицію про присвоєння Владиславу звання Героя України.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
