Галина Ночовна із Полтави стала лялькаркою у 2009 році. Для творчості облаштувала власну майстерню. Кожна лялька особлива, бо має унікальну зовнішність, дизайнерський одяг та своє ім’я.
Із дитинства Галина Ночовна захоплювалася рукоділлям. Та першу ляльку створила 11 років тому. Спробувати себе у цьому їй запропонувала сестра.
"У магазині побачила цікаві індонезійські ляльки на продаж, великі дуже. Мені сестра сказала подивись. Бо мені десь хотілось себе реалізовувати. Я подивилась і подумала, що я набагато краще зроблю. А потім рилася в Інтернеті. І, коли я побачила таких ляльок, в мене дах з’їхав. Почала ритися, як робити, з чого робити. Це було 2009 року. Оце я почала потихеньку сама навчатися".
Першу Ляльку на ім’я Грета робила майже півроку. І кілька разів переробляла, каже майстриня.
"Я декілька разів переробляла голову, руки. Вони в мене не вдавалися, я плакала. Це із пластика, запікають. Зараз я роблю із самозастигаючої пластики, а та була для запікання, вона в мене тріскалась, зовсім не виходило. Коли я розписала очі, все лице і я так була захоплена. Я ж зараз розумію, яка вона «корявенька» і все таке. Але мені здавалось, що я шедевр створила. Ну от, з цієї ляльки й все почалось".
Схожих ляльок у доробку майстрині немає. Одяг та аксесуари виготовляє власноруч. Вважає, що почерк та майстерність автора проявляються у деталях.
"Я інколи ставлю свою подругу, щоб вона мені позувала. Я фотографую в позі, якій мені треба з усіх боків, щоб це було правильно. В мене є лялька і не одна з моєї подруги. Чи коли не знаю, як там рука з плечем, я прошу чоловіка свого сфотографувати мене туди, сюди, щоб воно було правильно".
Галина Ночовна в будь-яке творіння вкладає душу. І кожна її лялька має свій характер.
"Ляльки – це живе, бо це зроблено руками й душею майстра. Мені подобається, як вони робляться руками, все, все, все до останнього пальчика на долоньці чи на ніжці. Тоді вони живі. Мені хочеться,щоб вони були позитивні, життєствердні, душевні. Щоб всі випромінювали кохання".
Скільки ляльок майстриня зробила, каже, ніколи не рахувала.
"Колись я казала, і це є прикмета українська, як господиня робить вареники, щоб не рахувала. Тоді буде добробут і все таке. Я не рахувала, але, мабуть, багато. Я все це сповідую, і кажу, ні не буду рахувати. Хай буде багато, скільки зроблю. Тільки благаю Бога, щоб він мене не покинув. Щоб я його робила і мені хотілося це робити".
