В обласній лікарні Полтави місяць працює медсестра із міста Часів Яр Бахмутського району Олена Мартинова. На Донеччині жінці доводилося працювати в умовах бойових дій і ходити на роботу під обстрілами. А коли зникло світло, вода та опалення, з родиною переїхала до Полтави.
Медсестра Олена Мартинова місяць працює у педіатричному відділенні обласної лікарні Полтави. Сюди приїхала із міста Часів Яр Бахмутського району Донеччини. Там працювала медсестрою фізіотерапії.
"Так, як я працювала у Часовоярській амбулаторії, а спільно з нами там був розташований і військовий госпіталь, і нас на другий день (повномасштабного вторгнення – ред.) вже не допустили до роботи, дали нам 40 хвилин, щоб ми забрали своє майно. Ми швидко зібрали речі. Це була апаратура, документація. І нам видали у палаці культури приміщення, ми там розташувалися і почали працювати"
Працювати, каже, доводилось в умовах бойових дій. Медичну допомогу надавали і місцевим, і українським військовим.
"Йшла на роботу під пострілами, під вибухами, але йшла, якась надія була, що буде краще. А тоді вже в лютому у нас і світло вимкнули, вже стали перебої з водою. І потім уже і газ відключили. І там життя неможливе було. Інтернету не було, дитині потрібно було вчитися."
До Полтави Олена з родиною приїхали три місяці тому. Згадує, як в останній перед від’їздом день їхала на роботу велосипедом.
"Я коли заходила у приміщення з-заду з велосипедом, там такі невеличкі двері вузькі були. І позаду я чую, що фельдшер швидкої допомоги кричить: «Швидше, швидше, летить ракета». І я з велосипедом не змогла зайти, бо педалі заважали, я покинула той велосипед. Забігла. А позаду люди мене штовхають. І «хвилею» штукатурка, плакати посипалися."
Через постійні обстріли й бойові дії родині довелось кілька тижнів жити без світла та тепла.
"Було вже і десять градусів тепла в квартирі, і води не було, доводилося їхати набирати у інший район міста. Купили маленьку газову пічку, до якої газові балончики маленькі приєднуються. І ставили кип’ятити там чай. Зварити якогось супу, борщу, у мене там мати жила у Часовому Яру, у приватному секторі, і там на плитці, яка топиться дровами, можна було (зварити їсти – ред.)"
До Полтави Олена з родиною приїхала тому, що тут живе її старший син, який виїхав сюди на початку війни. Тут місяць тому знайшла й роботу.
"Прийшли на консультацію до лікарів. Випадково. І спитала, чи є у вас місце, аби працювати? Підійшли до головного лікаря, він направив нас до головної медсестри Ольги Костянтинівни, вона нам запропонувала роботу. Мені запропонували роботу у педіатричному відділенні"
У педіатричному відділенні Центру спеціалізованої педіатричної допомоги Олена працює постовою медсестрою.
"Хочу мати надію. Хочу. Розумію, що, можливо, це буде не так скоро, але хочеться мати надію вернутися додому."
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
