Валентина Лобойченко – гончарка з Полтавщини. Народилася в селі Опішня та змалечку працювала з глиною – створювала керамічні вироби. Своє життя присвятила улюбленій справі. Тепер її вироби – частина фонду Національного музею-заповідника українського гончарства.
Любов до глини Валентині Лобойченко дісталася від мами – вона працювала на місцевому заводі "Художній керамік" й брала доньку з собою.
"Скільки себе пам’ятаю, я завжди просила маму взяти мене з собою на роботу. Бувало, що разів десять на день його ввесь оббігаю, навіть запах пам’ятаю, який там був. Жінки-малювальниці не дуже любили, коли я приходила, все сердилися, що я їм надокучаю. А от гончарі спілкувалися зі мною залюбки й дозволяли довго спостерігати за їхньою працею", – розповідає Валентина Лобойченко.
Ще дитиною Валентина Лобойченко почала працювати з глиною. А ще полюбила опішнянську кераміку.
"Мнула у руках глину й щось там ліпила скрізь і завжди. Носити додому глину бабуся мені заборонила, бо я все вимазувала. Тоді я записалася у творчу студію «Сонячний круг». Там моя творча натура відігравалася сповна: спробувала я себе й у фотографії, вишивці, різьбярстві, малюванні", − згадує Валентина Лобойченко.
Зрештою, Валентина пішла навчатися до тодішнього Миргородського керамічного технікуму. Потім повернулася додому – в Опішню й влаштувалася на завод, знайомий їй з дитинства. Нині Валентина Лобойченко працює вдома та дбає про родинний музей кераміки. Його заснував її чоловік.
"Будучи ще дитиною, він полюбляв збирати різні глиняні вироби й мріяв про великий музей", − каже Валентина.
