Від 2014-го року і до нині українським воїнам допомагають волонтери з Полтави Світлана Нікітенко та Миксим Бабич. Одяг і продукти збирають та відвозять на передову, а ще евакуюють людей із областей, де тривають бойові дії.
Світлана Нікітенко з Полтави збирає речі українським бійцям на передову. Волонтерством жінка займається з 2014-го року. Тоді з донькою готували їжу, а чоловік відвозив її на передову.
"Котлети смажили, усе робили. Кухня смерділа тиждень. Нічого страшного, їм хотілось домашнього, добреньке щось відвезти. Так ми їх підтримували. Приносили печиво, клич кидали, ящик стояв. Тоді Інтернет не такий розповсюджений був. Що могли збирали. Здебільшого друзі допомагали", - каже волонтерка Світлана Нікітенко.
Чоловік Світлани помер два роки тому. А вона з донькою продовжують допомагати воїнам і під час повномасштабного вторгнення.
"Доця була під обстрілами у Києві. З підвалу шукала запчастини, а я збирала, і так ми почали допомагати хлопцям. Потім доця виїхали в Броди (Львівської області – ред.), розвантажувала з хлопцями буси, сюди передавала волонтерку, ми тут зустрічали", - каже волонтерка Світлана Нікітенко.
Разом зі Світланою у волонтерському пункті працює й Максим Бабич. Він не лише збирає, а й відвозить допомогу на фронт. Одного разу, каже, потрапив під танковий обстріл поблизу Лиману на Донеччині.
"Допомогу привезли і хлопці попросили зайти чаю попити. Ми зайшли у школу, у підвал, і забігає хлопчина з отакими величезними очима і каже:
- Там танк, - говорить хлопець.
- Наш?, - запитав Максим Бабич у хлопця.
- Ні, - відповів хлопець.
І починається. За пів години танк увесь боєкомплект відпрацював по школі. А ми були у цій школі, у підвалі просиділи", - пригадує волонтер Максим Бабич.
Максим Бабич також волонтерить з 2014-го. На передову доставляє допомогу від початку повномасштабного вторгнення. А також вивозить поранених бійців та евакуює людей із регіонів, які обстрілюють.
"Зателефонували друзі з Охтирки і попросили допомогу привезти, ліків. Ми зібрали цю допомогу у невеликій кількості, легковим автомобілем я відвіз на Охтирку і зрозумів, що це справжня війна. Побачив лежачих людей на дорогах і зрозумів, що треба чим можу допомагати", - каже волонтер Максим Бабич.
"Дуже багато ремонтуємо зараз машин. А так вони здебільшого просять для захисту. Їжі смачненькій дуже раді вони, але вони не просять цього, їжі не просять, а просять шкарпетки, труси, без чого вони не можуть обходитись. Хлопці, які на нулі (нульовій позиції — ред.) вони дуже порядні і не просять зайвого", - розповідає волонтерка Світлана Нікітенко.
Бажання у волонтерів спільне.
"Найбільше хочеться, щоб наша рідна ненька перемогла, дуже віримо у наших захисників", - говорить Максим Бабич.
"Моє бажання, щоб перестали гинути люди. (плаче). І хлопці. Щоб взагалі перестали гинути наші українці щирі. Хочеться, щоб цей жах уже скінчився. Ми не здаємося", - каже Світлана Нікітенко.
