23 лютого 2026 року мало виповнитися 43 роки воїну В’ячеславу Безручко із Щербанівської громади. Проте тіло військового у грудні 2025-го опізнали та ідентифікували за експертизою ДНК через півтора місяці після його зникнення. Загинув воїн на Харківському напрямку. У війську В’ячеслав був водієм та упродовж 2,5 років вивозив поранених із поля бою.
В’ячеслав Безручко у військо був мобілізований 2023 року. Спершу був молодшим сержантом, потім командиром відділення 4-го батальйону оперативного призначення корпусу НГУ "Азов". Через свою посаду отримав позивний "Руль", розповіла його тітка Оксана Гурцева.
"Зі слів побратимів, Славік був дуже цілеспрямованою людиною. Під час виконання бойових завдань, він завжди розумів, куди рухатися. Адже в нього ще й була відповідальність за хлопців, тому що він був командиром і завжди ціною свого життя старався захистити своїх хлопців, які були в нього у підрозділі", — розповіла тітка В’ячеслава Безручка Оксана Гурцева.
Воював В’ячеслав на Харківському напрямку протягом 2,5 років. Загинув 2 листопада 2025-го. Більше місяця чоловіка вважали зниклим безвісти, забрати тіло та поховати у Малому Тростянці вдалося лише 30 грудня.
"Страшна новина сколихнула спочатку нашу сім’ю. Ми не хотіли у це вірити, що безвісти зниклий. Деякий час ми навіть не говорили між собою про це, тому що вірили в те, що він повернеться. Потім, коли вже дізналися новину про те, що Славік загинув, його певний час не могли повернути із поля бою, потім деякий час були різні експертизи і трохи затягувався час із поверненням його тіла на свою малу Батьківщину", — додала Оксана Гурцева.
За словами Оксани Гурцевої, вони із В’ячеславом мали різницю у віці один місяць, дитинство та юність провели разом. У Великотростянецькій школі вчилися в одному класі та сиділи за однією партою.
"Ми дружили, ми сиділи по різні сторони класу, у різних рядах. Але дружили, бо ми постійно стояли поряд на фізкультурі. І, навіть, іноді сперечалися, хто перший стоїть, у кого більший зріст. Я чи він. На похованні одного із захисників нашої громади Зоряна, ми побачилися, Оксана сказала, що Славік зниклий безвісти. І невідомо, що далі", — розповів однокласник В’ячеслава Безручка Дмитро Геращенко.
"Як отримали звістку, що Славічок буде йти на фронт, цю звістку всі з острахом сприйняли, всі хвилювалися, як це буде, що це буде. Він пішов першим із нашої вулиці. Це дуже була болісна звістка. А ще мені Славік згадується. Він робив ремонти. І, коли я вирішила зробити ремонт у ванній кімнаті, то Славічок сказав: «Галино Миколаївно, зробимо». І він нам зробив ванну кімнату", — повідомила перша вчителька В’ячеслава Безручка Галина Торіна.
Після закінчення школи Вʼячеслав проходив строкову військову службу в Миргороді. Тому в ЗСУ пішов підготовленим, розповіла класна керівниця Валентина Панасюк.
"Коли в нас була зустріч 20 років після випуску, то Славунька теж був, і, з його розмов, він працював уже в поліції. То я зрозуміла, що якщо буде потрібно, то Славік піде. І коли я одного разу побачила маму і тата його, то вони сказали, що Славуньку забрали", — продовжила класна керівниця В’ячеслава Безручка Валентина Панасюк.
За словами Оксани Гурцевої, у цивільному житті В’ячеслав був поліцейським протягом 10 років. Потім працював у Полтавському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги. З початку повномасштабного вторгнення перед призововом до НГУ займався волонтерством, допомагав військовим та людям із прифронтових територій на Харківщині. У чоловіка залишилися батьки та донька.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok
