У селі Старий Хутір, що у Лохвицькій громаді, відновили приміщення колишньої земської школи. Зробили це місцеві жителі самотужки. А ініціювала відбудову меценатка Ірина. Звели цю будівлю понад 100 років тому за проєктом архітектора Опанаса Сластіона.
Про це розповіла Суспільному завідувачка старохутірським сільським клубом Оксана Берестовська.
Останніми роками приміщення руйнувалось.
"Дах тік, поріг дуже розвалився, вже не можна було по ньому зайти в будівлю. Отаке, вікна повипадали, шибки побилися, повипадали. Отаке було", — прокоментувала завідувачка старохутірського сільського клубу Оксана Берестовська.
Відновлювали приміщення колишньої школи з ініціативи меценатки Ірини. У це село жінка у дитинстві приїжджала до бабусі.
"Коли я сюди приїжджала дитиною, ця будівля використовувалася, на той момент це був магазин. Сюди приходили люди. Вона була в трішки кращому стані, і коли я побачила фотографію рік тому, це був трішки інший вже стан, гірший. І мені так трошки стало боляче, що вона так занепадає. І тому мені хотілося повернути життя у ці стіни", — розповіла ініціаторка відбудови земської школи Ірина.
На початку повномасштабної війни Ірина разом із дітьми виїхала за кордон. Звідти почала надсилати гроші на ремонт колишньої земської школи. Із початку вересня з родиною повернулась в Україну та переїхала жити у Старий Хутір.
"В цьому селі немає діючої школи, діток із цього села возять у село, яке розташоване поряд, — Гиряві Ісківці, щодня приїжджає шкільний автобус і їх відвозять", — повідомила Ірина.
Ремонтувати колишню школу почали у жовтні минулого року, згадує Оксана Берестовська. Зокрема, полагодили дах, відремонтували стелю, пофарбували підлогу, пошпаклювали стіни та зробили новий ґанок.
"Була дірка дуже велика, воно тут все текло, все лежало долі. Ми зразу боялись розпочинати тут усе. А Іра нас згуртувала і допомогла коштами, допомогли нам односельці, старостат нам дуже допоміг", — сказала Оксана Берестовська.
Як розповіла Суспільному Оксана Берестовська, нині тут облаштували куточок Опанаса Сластіона, є куточок пам’яті загиблого на війні земляка. Також збирається на репетиції місцевий самодіяльний колектив, проводять заняття з дітьми, працює бібліотека.
"Білили тут, фарбували. Те, що Оксана Петрівна, яке завдання давала, таке й робили. Сюди приходиш, на душі важко. Тут відпочиваєш, поспіваєш, погомониш, поспілкуєшся з людьми — і якось стає легше. Ми збираємося часто, допомагаємо ЗСУ, сітки плетем, готуємо і толокою збираємося", — повідомила місцева жителька Віра Левченко.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
