Друга в історії шахів і перша серед українських шахісток чемпіонка світу – це Людмила Руденко із Полтавщини. Шахами захопилася у дитинстві, згодом стала призеркою та переможницею змагань різних рівнів. Проте довгий час жила у комунальній квартирі, а нагороди здавала в ломбард, щоб отримати гроші. Історію життя шахістки до 35-річчя із дня смерті читайте у матеріалі Суспільного.
Від Лубен до Ленінграда
Людмила Руденко народилася 27 липня 1904 року у Лубнах на Полтавщині. Окрім неї, у родині було ще четверо дітей. Батько Володимир Андрійович викладав у місцевій гімназії та працював у різних установах міста. Шахи були його хобі, яке він передав і доньці. Ще під час навчання у гімназії Людмила обігрувала і викладачів, і самого батька.
Після революції сім'я переїхала на Миколаївщину. А згодом Людмила Руденко почала здобувати економічну освіту в Одеському інституті народного господарства.
1925 року жінка перебралася до Москви, а згодом у Ленінград. Там познайомилася із майбутнім чоловіком – Левом Гольдштейном, народила сина. Захоплення шахами та участь у змаганнях поєднувала із роботою в типографії, а згодом – на моторобудівному заводі. Його покинула аж тоді, коли стала чемпіонкою світу та почала отримувати стипендію. Померла 28 лютого 1986. Їй було 82 роки.
«Шахова королева»
Перші змагання, в яких брала участь Людмила Руденко, – це турнір газети «Комсомольська правда» 1925 року в Москві. Для шахістки він завершився невдачею – Людмила посіла одне з останніх місць, але це підштовхнуло її більше вивчати стратегію і тактику гри в шахи.
За два роки уродженка Лубен посіла п’яте місце на жіночому чемпіонаті Радянського Союзу. А 1928 стала чемпіонкою Москви – на змаганнях перемогла суперниць в усіх 12 шахових партіях.
Через рік Людмила Руденко переїхала до Ленінграду. Саме тоді й сформувався її стиль гри в шахи. Сім разів жінка ставала чемпіонкою Ленінграду та успішно виступала на 17 радянських шахових змаганнях.
Але повністю себе присвятила шахам Людмила лише після Другої світової війни. 1946 вона брала участь у шаховому радіоматчі проти Великобританії. А 1949 стала чемпіонкою світу. Тоді набрала 11,5 очок із 15. За це отримала золоту медаль та звання другої чемпіонки світу серед жінок. Його тримала до 1953.
Свій останній титул здобула 1968 року, коли їй було 64. А за кілька років у шахістки почалися проблеми зі здоров’ям – погіршився зір. Людмила Руденко говорила:
«Я не бачу пів дошки, але першорозрядників поки обіграю. Я не уявляю собі життя без шахів. Якби довелося починати все спочатку, я, напевно, знову пройшла б той же шлях, хоч він і не завжди приносив мені радість».
Із медалі – зубні протези, із лаврового вінка – суп
Не зважаючи на свої нагороди й титули, шахістка довгий час жила у комунальній квартирі. Окреме помешкання отримала вже після смерті Йосипа Сталіна.
Чемпіонський кубок Людмили Руденко досі зберігають її нащадки. Хоча жінка не раз заставляла його в ломбард, та його щоразу викупляли назад.
Золоту медаль шахістка пустила собі на зубні протези, розповідав її онук Сергій Руденко. А коли лавровий вінок засох, то Людмила кидала листочки у страви. За словами онука, із різних чемпіонатів у шахістки назбиралося стільки грамот, що їхня вага досягає двох кілограмів.
2004 року у Лубнах під керівництвом Федерації шахів України почали влаштовувати шаховий турнір на честь Людмили Руденко.
До 114-ї річниці з Дня народження шахістки із Лубен пошуковик Google присвятив їй дудлтематичний малюнок. 27 липня 2018 зображення було на головній сторінці пошукової системи.
