Майже три десятки портретів письменників, художників та композиторів вишила Людмила Демченко із села Бутенки, що на Полтавщині. Навчилася цьому понад 30 років тому. Любов до вишивки, каже жінка, передалася їй від мами та бабусь. Спочатку вишивала рушники, а потім взялася до портретів. Нині частину робіт експонує у Києві.
Один метр на 80 сантиметрів – такий розмір портрету письменника Миколи Гоголя. Його Людмила Демченко почала вишивати два тижні тому.
Ось клітинка три на три. Із нижнього лівого (кутка – ред.) йде хрестик. Зліва на право. Зараз вишиваю півхрестик. Повертаючись назад – повний хрест.
Нині майстриня виконала чверть роботи. Завершити планує до кінця лютого. Тут, каже, буде більше 40 тисяч хрестиків.
Складне у будь-якій вишивці – це монотонність. От коли зашивається полотно, коли є образ, лінії тут «грають». Поруч – це полотно, яке зашивається. Оце, мабуть, найбільш така монотонна робота.
Окрім Гоголя, вдома у Людмили Демченко є ще портрети, зокрема, Олеся Гончара та Івана Котляревського.
Портретів багато. Є Тараса Григоровича Шевченка, Франка, Білаша, Лесі Українки, Олени Пчілки. Бажання було зробити портрети наших видатних земляків: художників, письменників, композиторів. Перенести їх із портретів мальованих на портрети вишивані.
Частина із майже трьох десятків робіт майстрині зараз у Києві на виставці. Є там і рушники. Вишивати ж Людмила Демченко навчилася понад 30 років тому.
Свою першу роботу, яку я вишила ще у сьомому класі, це 1987 рік. Рушник вишито хрестиком на звичайному полотні. Раніше такі рушники були весільними. Мені він дуже сподобався. Я його побачила на якомусь весіллі, мені так захотілося і собі мати такий візерунок.
Рушники жінці подобається вишивати менше. На їх створення витрачає удвічі більше часу – до двох місяців.
Коли першу сторону ти шиєш залюбки і з натхненням, то другу ти перешиваєш монотонно. У моїй родині усі чимось займалися. І вишивали, і спицями в’язали, і гачком. У мене мама і вишиває, і в'яже гачком. І покійні бабусі по маминій та татовій лінії вишивали, в’язали.
На згадку про них жінка зберігає вишиті полотна, яким понад пів століття.
Раніше таке простирадло прикрашало ліжка. На сьогодні їх ми використовуємо в буденному житті скрізь – і для ліжка, і для столу, і коли потрібно зробити якусь виставку на стіні, ми також використовуємо такі полотна.
Вишиті вони хрестиком та гладдю. Ці техніки знає і Людмила.
Гладь простіше за хрестик через те, що тут просто зашиваєш, тобі не потрібно рахувати кожен хрестик. Тут більше математичний процес. У гладі цього немає. У гладі головне контур, який просто зашивається.
Крім портретів та рушників, жінка вишиває зображення святих. Розмір цих картин – один на два метри.
Це те, що я люблю, це традиція, це те, що особисто мені передалося із покоління в покоління. Як я вже говорила, у нас в родині усі шили, в'язали, вишивали, тобто це спадок.
