Богдан Слюсаренко — військовий лікар. Чоловік поєднав лікарську справу з військовою у 2014 році. Він рятував військових на передовій, вивозив їх до стабілізаційних пунктів з подальшою евакуацією у тил країни. Нині чоловік є начальником однієї з медичних частин Національної гвардії України, що дислокується в Ізмаїлі на Одещині. Про історію Богдана Слюсаренка — у матеріалі Суспільного.
Богдан народився у місті Бердичів Житомирської області. За його словами, він з дитинства мріяв бути лікарем:
"В сім'ї нікого з лікарів у мене не було, але чомусь мені дуже подобалась біологія та хімія. Своє майбутнє я вирішив пов'язати саме з лікарською справою. Хотів допомагати людям за допомогою медицини".
Чоловік додав, що військовим він вирішив стати через події 2014 року. Тоді розпочалися події на Майдані та на сході країни.
"Я їздив у Вінницю, проходив там підготовчі курси перед тим, як вступити до університету. Я бачив те, що відбувалося у місті, їхній вінницький майдан. І для себе через ті події я вирішив, що хочу пов'язати свою лікарську справу і з військовою також", — прокоментував Богдан Слюсаренко.
Починаючи з 2014 року він бував на різних напрямках та у "гарячих" точках, продовжив лікар:
"Спочатку я був у Донецькій області, в напрямку Часового Яру. Потім у Вовчанську. А після цього, коли розпочався прорив на Торецьку, ми повернули назад на Донецьку область і уже в напрямку Торецька працювали".
Основною задачею, яка стояла перед ним та іншими лікарями, була стабілізація пораненого, зазначив військовий. Після цього його перевозили від стабілізаційного пункту до госпіталю.
"Стабпункт — це надання першої лікарської допомоги. Тобто якщо це якісь осколки, ми їх діставали, якщо це проникаюче поранення грудної клітини, хірург робив дренаж по Бюлау. Знімали турнікети й тампонували, щоб зупинити кровотечу. Також первинну хірургічну обробку ран робили", — розповів Богдан.
Він зізнався, найбільше йому запам'ятались важкі поранення. Це, зокрема, поранення в голову та відкритті внутрішні кровотечі.
"Запам'ятовуються люди, які помирають в машинах чи на стабілізаційних пунктах. Саме вони найбільше запам'ятовуються, особливо якщо потім їх потрібно доставляти до моргу", — сказав чоловік.
До таких випадків військовий медик вже звик. За його словами, таке він бачив кожен день, починаючи з 2014 року:
"Не можу сказати, що це шок чи страх. Я, їдучи туди, знав, куди я їду. В принципі я знав, що буду таке бачити. Я знав, що буду з цим стикатися і для мене це не було прям таким великим шоком".
Нині чоловік є начальником однієї з медичних частин Національної Гвардії України, що дислокується у місті Ізмаїл на Одещині.
"Я працюю у напрямку медичного забезпечення військовослужбовців, які знаходяться у нас в частині. Займаюсь забезпеченням їх медикаментами та реабілітацією. Паралельно ми проводимо уроки мужності для цивільного населення, навчаємо їх тому, як правильно надавати невідкладну допомогу", — відзначив медик.
Він також додав, що у майбутньому бачить себе військовим лікарем. За його словами, навіть якщо війна скінчиться, бути звичайним медиком він вже не зможе.
"Я себе бачу військовим лікарем. Для себе я це вирішив давно. Якщо мене зараз повернути у цивільне життя, мені потрібно було б з початку перечитати медичну літературу, з початку налаштовуватись", — резюмував Богдан Слюсаренко.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
