Родина з невеликого села Новомиколаївка Одеської області дочекалась двох своїх близьких з російського полону. Захисники Зміїного Сергій Мерзликін та Артур Соснін повернулись додому після 27 місяців у неволі. За цей час донька оборонця Ганна Махортова втратила на війні свого чоловіка. Дівчина так і не встигла познайомити коханого з батьком та братом.
Про трагічну втрату героя, який своїм життя врятував побратима, та радість від зустрічі з полону рідних — у матеріалі Суспільного.
Історія Ганни та Артема Махортових
З чоловіком Ганна Махортова познайомилась восени 2021 року у місті Вилкове. Артем працював у ресторані, куди дівчина прийшла влаштовуватись офіціанткою. Каже — це було кохання з першого погляду. Однак з близькими, зокрема батьком та братом, Ганна коханого не встигла познайомити.
"Коли ми вже вирішили разом жити, знайшли квартиру, я батьку зателефонувала, і перше питання його було — а весілля буде? Наступного дня почалось вже повномасштабне вторгнення, батько мені сказав їхати додому і я поїхала додому", — розповіла Ганна.
Її батько та брат — військові морські піхотинці. У день повномасштабного вторгнення вони були на острові Зміїний та потрапили у російський полон. Додому Сергій Мерзликін та Артур Соснін змогли повернутися тільки через 27 місяців — їх обміняли 31 травня 2024 року.
"17 липня 22 року він мені зробив пропозицію і ми тоді вирішили, що будемо чекати повернення батька та брата, щоб познайомити їх. Але 7 січня 2023 року йому дали повістку. Він сказав я ховатися не буду, я хочу піти. Я намагалася його відмовити, але він сказав: "Ні я вирішив і якщо я буду ховатись, то як я буду потім дивитись в очі твоїм рідним, коли вони повернуться", — згадує дівчина.
Пара одружилася 19 січня 2023 року і наступного дня Артем поїхав на службу. Спочатку на навчання в Житомирській області, потім — на навчання в Німеччину, а після повернення їх відправили на Запорізький напрямок, розповіла Ганна.
"Вiн був командиром протитанкового відділення, працював на Джавеліні. Мені здається, що в нього сильне бажання було, тому що він родом з Луганської області і його місто на початку літа 22 року вже було окуповане. А в Одесі він проживав ще з початку 2014 року, як почалося АТО. Він дуже рвався служити", — продовжила дівчина.
Загинув Артем Махортов 26 серпня 2023 року. Цю звістку їй повідомив побратим чоловіка. Вони потрапили під танковий обстріл.
"Я бачу, дзвонить "Борода", розумію, що щось сталося. Перша думка була — дай Боже, щоб хоча б 300-й. Підіймаю слухавку, питаю, що трапилось, а він каже: "Тьоми більше нема". Я спочатку не зрозуміла, кажу — повтори. Він каже: "Тьоми більше нема". Вони були на позиції, їх обстріляли з танка, прилетів снаряд в їхню сторону і хлопців контузило, "Бороду" ще накрило землею зверху. І поки Артем з хлопцем його розгрібали, четвертий хлопець в стані контузії просто встав і побіг. І мій Артем з Максимом, він також загинув, побігли його повернути. І по ним влучила мінометка. Від прямого попадання вони загинули одразу на місці", — розповіла Ганна.
Після смерті коханого, за словами Ганни, було важко та опускались руки. Але заради його пам’яті вона вистояла:
"Ти розумієш, що залишився без чоловічої підтримки, взагалі без ніякої. Спочатку почали опускатися руки і якась апатія. Хочеш просто лягти спати і не прокинутись. Але починаєш потім розуміти, що не маєш права опускати руки. Тому, що він хотів, щоб вони повернулись, і я мала це зробити хоча б заради нього. Щоб познайомити на могилі, так би мовити, їх".
Звільнення з російського полону захисників Зміїного
Сергій та Лілія Мерзликіни побралися, коли її сину Артуру від першого шлюбу було сім років. Згодом в родині з’явилася ще одна дитина — Ганна. За словами Лілії, чоловік "перетягнув" сина у військову справу — він пішов служити у 88 батальйон у місті Болград, потім здав нормативи та отримав берет десантника.
У день повномасштабного вторгнення Сергій та Артур були на Зміїному. Артур встиг зателефонувати сестрі та матері і розповісти, що відбувається на острові.
"Ми і не думали, що буде вторгнення саме на Зміїний. Артур подзвонив, каже: "Мамо, почалась війна. Щоб не сталося, знай — я вас дуже люблю". Потім він ще раз додзвонився, на питання що робите, каже: "А ми з батею обнялися і ждемо". Він завжди називав колишнього чоловіка дядько Сергій, а коли потрапив у таку біду, то почав казати батя. Він сказав, що приплив корабель, тримають їх на мушці", — згаду Лілія події лютого 2022 року.
Про те, що Артур та Сергій потрапили у російський полон, родина дізналась з російського телебачення. Їх побачили в одному з сюжетів — вони сиділи в автобусі, на якому був надпис "Одеса-Севастополь". Рідні військовополонених почали шукати способи, як звільнити рідних.
За 27 місяців, що чоловіки були у полоні, родина отримала тільки один лист: його Артур написав 30 березня 2022 року, а до родини він дійшов у жовтні — через пів року.
"Я побачила рідний почерк, ми зрозуміли, що хоч живі. "Привіт, мамо. У мене все добре. Живий, здоровий, за мене не переймайся. Скоро приїду додому. Так вийшло, що тимчасово затримали, але нічого страшного. Годують тут добре, умови перебування непогані, тож не переживайте. Також хотів сказати, щоб Ганна хоч іноді гуляла з Фунтиком, а то він там зовсім засумував. Багато говорити не буду". Можна було би подумати, що хтось інший написав, але про собаку Фунтика ніхто не знав, тільки сім’я", — розповіла Лілія.
За словами Ганни, у полоні брат кинув палити — намагався обмінювати цигарки на їжу або віддавав вітчиму.
"Розповідали, що годували їх погано, били. У батька навіть були зламані ребра. Він місяць не міг ні лежати, ні сидіти", — зазначила Ганна.
Ганна з Лілією вже не сподівались, що їх різних обміняють до кінця війни. Про обмін 31 травня 2024 року вони не знали.
"Вітаємо, ваших рідних обміняли", — у мене руки почали труситись, я сіла навпочіпки біля машини, на гучний зв'язок поставила, сиджу і просто починаю ревіти. Вона передає слухавку батьку і брату. Брат найперше, що сказав, це "Слава Україні!" Я плачу, не можу нічого відповісти. Вони починають питати, чи з нам все добре, а я плачу. До мене підходить якась жіночка, питає, чи може мені чимось допомогти, а я кажу: "Ні моїх рідних вже обміняли!" — згадує Ганна, як дізналася про звільнення з полону батька та брата.
За словами Ганни, у полоні батько посивів та постарів, брат — схуд. У обох змінилися погляди та ставлення на життя.
"У нас ще шість хлопців з острова Зміїний знаходяться в полоні. Ми сподіваємося, родини підтримуємо, чекаємо їх також, тому що за ці 27 місяців ми стали однією родиною. Ми один одного підтримували і за повернення кожного раділи", — додала Лілія Мерзликіна.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
