До початку повномасштабного вторгнення Руслан Варчук працював у лісовій галузі та мав власну пилораму на Волині. Після мобілізації чоловік брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку, зокрема біля Бахмута та в Іванівському. Внаслідок російської атаки по їхній позиції отримав поранення, опинився під завалами й майже два дні вибирався назовні руками.
Після лікування та реабілітації прикордонник служить в Ізмаїльському прикордонному загоні на Одещині. Історія чоловіка — у матеріалі Суспільного.
Шлях від лісництва до військової служби
Руслан Варчук родом із села Житнівка Камінь-Каширського району Волинської області. До війни працював у лісовій галузі та був лісником.
«Трохи лісником був, потім підприємцем, ліс розпилював. Своя пилорама Спеціальний деревообробний верстат або пристрій, призначений для поздовжнього розпилювання колод і брусів на дошки та інші пиломатеріалибула, вона до сих пір стоїть. Був підприємцем приблизно три роки», — розповів чоловік.
З початку війни чоловік мобілізувався, бойову підготовку проходив на Львівщині. Звідти підрозділ перекинули на Рівненщину, на білоруський кордон. Там вони пробули кілька місяців, а потім поїхали на Донецький напрямок.
Бої на Донеччині та ротації
За словами Руслана, на Донеччині українські військові зайняли російські позиції, де знайшли ряд трофеївВійськова здобич або предмети, захоплені в боротьбі чи змаганні, які слугують доказом перемоги. Серед них — автомати, гранати, спальники та КАМАЗи.
«Трофеї були всякі: одноразки«Одноразова» зброя — це озброєння, яке призначене для здійснення лише одного бойового пострілу (або використання), після чого пусковий пристрій чи корпус викидається., автомати, КАМАЗи, установки ракетні стояли там — чого тільки не було. Один скат Автомобільне колесо або його гумова покришка (шина)тільки пробитий, і танки згорівші. Все на них назад полетіло, на кацапів. Там було дуже багато снарядів, випустили назад по ним», — зазначив прикордонник.
На бойових позиціях підрозділ пробув близько трьох місяців, після чого його вивели на ротацію на Рівненщину. Там військові знову заступили на білоруський кордон і тримали оборону.
Під час ротації Руслан пройшов курс мінометника. Коли підрозділ повернувся на Бахмутський напрямок, він уже обіймав посаду мінометника. На цьому напрямку військові пробули близько чотирьох місяців.
«У нас позиції були в Іванівському, біля Бахмута. Дуже важко було туди доїхати, але доходили до позицій, верталися. Не всі поверталися, але поверталися. Були у нас і двохсотіВійськовий термін, який позначає загиблого військовослужбовця., і трьохсотіВійськовий термін, який позначає пораненого військовослужбовця, що потребує евакуації або медичної допомоги.», — згадав військовий.
Два дні під завалами
Внаслідок однієї з російських атак по їхній позиції Руслан отримав поранення та опинився під завалами. Чоловіка засипало землею і майже два дні він вибирався назовні руками.
«Пам'ятаю вибухи, і я залишився присипаний, тільки щілину бачив. Я був в нижній білизні, одна шкарпетка на правій нозі, без взуття, без бушлатаКоротке двобортне пальто або утеплена куртка з відкладним коміром і теплою підкладкою, що спочатку було форменним одягом військових моряків, без нічого. Мені треба було відкопатися і якось виліз. Я там просидів десь два дні. Я копав руками. Пальці відморозив», — розповів Варчук.
Він додав, що коли вибрався назовні, почув звук генератора і почав кричати «Сало, цибуля». За його словами, так українських військових ідентифікували як своїх, бо росіяни цих слів вимовити не могли.
«Я йшов і кричав, п'ята штурмова бригадаБойове з'єднання Сухопутних військ Збройних сил України, створене у березні 2022 року мене підібрала. Вони мені чаю зробили, дали чоботи, штани, бушлат, шапку. До тями я прийшов вже у Часовому Ярі. Там «швидкі» чекали, хоч було все розбите, але під'їжджали і чекали», — підкреслив він.
Лікування та повернення на фронт
З Часового Яру пораненого відправили до Києва. У госпіталі йому зробили операцію.
«У Києві зробили операцію, зашили, дали 30 днів реабілітації. Поїхав я додому так як травма була важка. Минуло тридцять днів і мусили їхати назад. Поїхав я назад на Донеччину. Ще в мене ті шви добре не загоїлися, і нога ліва тягнула. Але пішов, нічого не зробити, війна. Треба було йти захищати», — прокоментував військовий.
За його словами, у найважчі моменти допомагали впоратися сім'я й побратими:
«Бували такі випадки, що і жити не хотілося. Але згадаєш про сім'ю, згадаєш про дитину, найменшій 12 років. Згадаєш, і одразу дух піднімається. Ще й хлопці підтримують, ти їх підтримуєш, вони тебе, та і все добре», — зазначив захисник.
Служба в Ізмаїлі
Після чергового лікування військово-лікарська комісія визнала Руслана обмежено придатним, його направили служити в Ізмаїльський прикордонний загін на Одещині. Нині чоловік проходить військову службу там.
«Все добре, далі будемо служити. Вже, слава Господу, з 2022 року служу, скоро буде п'ять років, 10 березня буде п'ять років. Звісно, хочеться додому, але ж треба комусь воювати», — підкреслив чоловік.
За його словами, майбутнє своєї країни він хоче бачити мирним, а після завершення війни прагне повернутися до сім'ї:
«Я хочу, щоб моя країна розквітала. І щоб було все добре, щоб війна закінчилася. Дуже хочу до сім'ї. Але поки не закінчиться, то що зробимо? Мусимо служити, мусимо триматися», — резюмував Руслан Варчук.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook, Instagram та TikTok: головні новини Одеси та області.
Стежте за головними новинами Одещини в Google Новинах — збережіть тему Суспільне Одеса в обране, щоб не пропустити важливі події у вашому регіоні.
