Вікторія Кунєва — скрипалька з Бахмута, яка через повномасштабне вторгнення виїхала на Одещину. Дівчина втратила батька на війні та маму через хворобу. Попри пережите, вона не опускає руки, продовжує займатися музикою та викладає у музичній школі в місті Болград Одеської області. Історія Вікторії — у матеріалі Суспільного.
"Я не бачу себе з іншим інструментом"
Вікторія розповіла, що потрапила до музичної школи у п’ять років за ініціативою батька. Спочатку вона хотіла займатися фортепіано, але згодом обрала скрипку.
"У мене батько з гумором, він сказав: "Куди я тобі це піаніно у квартиру поставлю, нікуди". Потім сказали, що є місце на скрипку. Зараз я не бачу себе з іншим інструментом. Хоча я вивчаю і вокал, і фортепіано, але тільки скрипка", — сказала дівчина.
Вона додала, що любов до музики їй з дитинства прищеплював батько:
"Мене надихав тато, бо в нього були диски з різними композиторами. Зокрема, з Моцартом, це, до речі, мій найулюбленіший композитор. Також були з Паганіні та з Людвігом Ван Бетховеном. Також він мене привчив до слухання різних виконавців, таких як Рамштайн".
Початок повномасштабного вторгнення та евакуація з Бахмута
До початку повномасштабного вторгнення Вікторія Кунєва жила у Бахмуті, закінчувала четвертий курс коледжу та паралельно викладала у музичній школі. За її словами, рішення виїжджати родина прийняла після постійних атак на місто.
"Я пам'ятаю дуже добре, як обстрілювався завод шампанських вин. Він у мене прямо навпроти мого віконця був. І коли вже ракети летіли сюди, літаки, вертольоти над головою пролітали, я ловила паніку. Мій тато вже тоді знаходився на передовій, він подзвонив тоді і сказав, що треба їхати. Треба збирати валізи і їхати", — згадала скрипалька.
Спершу Вікторія з мамою виїхали до бабусі на Одещину. Згодом купили дім у селі. Переїзд став для Вікторії випробуванням, зазначила вона:
"Коли я приїхала сюди, у мене була депресія. Це такий великий стрес. Я закінчувала тоді четвертий курс в коледжі. У мене екзамени, у мене робота дистанційна. Я не знаю нічого зовсім".
Знайомство з місцевими артистами та зустріч з чоловіком
Завдяки матері дівчина познайомилася з місцевими артистами. Їй запропонували виступати разом з ними
"Мама пішла отримувати гуманітарну допомогу і побачила, що виступають місцеві артисти. Їй дуже сподобалось. Вона сказала, що є я, яка вміє грати на скрипці. І дуже зацікавились мною люди і адміністрація. Мене тут пригорнули, полюбили. І так само я полюбила цих людей і це місце. І я дуже хочу його розвивати", — підкреслила скрипалька.
Зі своїм чоловіком Вікторія також познайомилася завдяки музиці. За її словами, коханий знайшов її в інтернеті, почув як вона грає і одразу написав.
"Він мені написав перший, я так трошки морознулася. А потім ми зустрілись, я зрозуміла, що це кохання з першого погляду. Я думаю, кожен розуміє це відчуття. Він став моїм натхненням, моїми силами в такий важкий час, який я переживаю зараз", — сказала вона.
Втрата батька та війні та смерть матері
Батько дівчини, Владислав Ільчук, служив командиром мінометного взводу механізованого батальйону. Спочатку виконував завдання під Мар'їнкою, потім на різних точках Донецької області. 22 лютого 2025 року він загинув під час бойового завдання поблизу Сіверська.
Про його смерть Вікторія дізналася в лікарні, куди потрапила з мамою — тій поставили діагноз рак.
"Ми тоді були на лікуванні в болградській лікарні, і тато не виходив на зв'язок. Ну, думаємо, може зайнятий. Потім тривожність взяла своє. Ми подзвонили командиру, якщо я не помиляюсь, тому що такі спогади вже розмиті. І тоді нам сказали, що інформація ще підтверджується, але його опізнали і сказали, що він загинув", — розповіла Вікторія Кунєва.
Згодом від хвороби померла і мати. Дівчина переконана, що цьому посприяла війна та переживання після смерті батька.
"Мама дуже близько це прийняла до себе. І такий діагноз, він потребує спокою. І, на жаль, через війну я втратила ще й маму. Окрім своєї домівки і всього, що було там".
Викладання і плани на майбутнє
Зараз Вікторія працює у музичній школі Болграда. Туди вона прийшла, коли захворіла місцева вчителька.
"Я дізналася, що вчителька у музичній школі хворіє і потрібна допомога саме від мене, бо я людина з освітою, і я можу викладати. Спочатку я не бачила себе викладачем, чесно кажучи, і я не знала, що робити з цими дітьми. Почала більше шукати інформацію, що можна сказати, зробити, що можна вивчити, щоб це було дітям цікаво та сучасно", — підкреслила переселенка.
Після смерті вчительки Вікторія продовжила її справу. Вона планує розвивати потенціал дітей та допомогти їм повірити у себе.
"Перше, що я хочу, щоб мої учні досягли більших успіхів, ніж я. Це для мене буде найголовнішим. Друге, це розвивати Одеську область тепер, тому що, на жаль, в мене міста немає. Але воно є у моєму серці".
Попри пережите дівчина не здається і вірить у краще майбутнє. Вона зазначила, що намагається не втрачати надії сама та надихає інших:
"Треба не опускати руки. Треба брати себе, як Барон Мюнхгаузен, витягувати з річки за ворот та робити своє діло. Ніколи не треба сумувати. Я завжди говорю, що після темного йде біле, і треба жити тут і зараз, не втрачати надію, не втрачати себе у цьому світі й іноді не слухати нікого і робити те, що ти хочеш", — резюмувала скрипалька.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
