Олена Гнатушак — реабілітологиня та фізична терапевтка родом із Херсонщини. Після початку повномасштабної війни та окупації разом із родиною переїхала до Ізмаїла на Одещині. Зараз жінка працює у закладі Державної прикордонної служби та допомагає військовим відновлюватися після поранень, переломів, операцій і полону.
"Я ще в школі знала, що працюватиму в лікарні"
Олена розповіла, що обрала медицину ще в дитинстві. Після університету почала працювати у херсонській клініці, де залишалася до початку повномасштабного вторгнення.
Жінка додала: її завжди приваблювала можливість допомагати людям, а робота в медицині була усвідомленим вибором:
"Я ще в школі знала, що я буду працювати в лікарні. Мені завжди подобався білий халат, чистота і допомога людям, звичайно. На п'ятому курсі університету мене запросили працювати в одній із херсонських клінік".
24 лютого 2022 року Олена була вдома з дітьми, а її чоловік перебував у відрядженні. Спочатку жінка не одразу зрозуміла, що відбувається, однак після новин по телебаченню усвідомила — почалося повномасштабне вторгнення.
"Війна для мене почалася о 5 ранку, 24 лютого 2022 року. Це були такі якісь дивні звуки. Чути, що сусіди бігають там шось. А коли о шостій годині я прокинулась, увімкнула телевізор, і тут по всіх каналах говорять, що розпочалася війна", — згадує жінка.
Дві спроби виїхати з окупації
Після окупації Херсонщини родина ще деякий час залишалася вдома. Однак ситуація поступово погіршувалася: у магазинах закінчувалися продукти, а російські військові почали говорити про мобілізацію чоловіків до армії РФ.
Саме тоді сім’я остаточно вирішила виїжджати. За словами Олени, найбільшим страхом було залишитися без можливості прогодувати дітей:
"Ми виїхали вже через два місяці після окупації, тому що зрозуміло, що далі не можна бути. Саме страшне було те, що у мене мої діти просять їсти, а я сказала, що в мене нічого немає, і все. Це було, напевно, таким самим значимим моментом, коли ми вирішили, що ми будемо виїжджати".
Олена згадує: перша спроба виїхати була невдалою. Колону цивільних не пропустили, тому родина змушена була повернутися додому.
"Виїжджали ми в два етапи. Перший раз ми поїхали, виїхали буквально за місто, простояли п'ять годин, навіть шість, і нас не випустили", — згадує Олена.
Лише з другої спроби їм вдалося виїхати з окупованої території. Після ночівлі у Кривому Розі родина дісталася Ізмаїла, де на той момент уже жив брат Олени. За її словами, майже одразу після переїзду вони з чоловіком почали шукати роботу:
"Я тиждень посиділа вдома, а потім вже через тиждень знайшли роботу, пішли працювати".
Допомога військовим після поранень і полону
Зараз Олена працює реабілітологинею у закладі Державної прикордонної служби. Вона займається з військовими, які мають травми після поранень, операцій, переломів або тривалого перебування у полоні.
"Пацієнти з різними захворюваннями. Завдяки вправам покращується крово-, лімфообіг, покращуються рухи, покращується взагалі фізичний стан пацієнта, іноді не тільки фізичний, іноді й психологічний", — розповіла вона.
За словами жінки, під час реабілітації важливе не лише фізичне відновлення, а й психологічний контакт із пацієнтом. Також Олена додала, що особливого підходу потребують військові після полону:
"Стараєшся в своїй роботі спілкуватися з пацієнтом. Не просто відпрацьовувати техніку, а спілкуватися. І ти вже розумієш, як потрібно розмовляти, тому що військові бувають різні. Особливо якщо пацієнт після полону, то потрібен більш психологічний підхід".
Реабілітологиня розповіла, що часто військові, які вже проходили відновлення, самі просять лікарів направити їх на заняття повторно. Жінка каже: найбільше її мотивують результати роботи та зміни у стані пацієнтів:
"Для спеціаліста важливо, коли ти бачиш результати своєї роботи. Коли людина приходить, наприклад, з травмою коліна, нога геть не розгиналася або не згиналася, але через три, чотири, п'ять занять ти бачиш, що людина відновлюється".
Будинок батьків затопило після підриву Каховської ГЕС
Після підриву Каховської ГЕС родина Олени втратила будинок на Херсонщині. За словами жінки, дім батьків повністю пішов під воду. Сусідка, яка наглядала за будинками, встигла виїхати буквально в останній момент.
Що зараз із будинком — родина не знає. Територія досі перебуває в окупації. Олена розповіла, що для її батьків особливо важко переживати втрату дому у старшому віці.
"Що зараз з будинком ми не знаємо, тому що там нікого немає. Так, це психологічно дуже важко, для мене важко. Для моїх батьків, я так вважаю, ще в багато разів важче пережити це і в немолодому віці починати все з нуля", — поділилась вона.
Попри все, жінка сподівається, що після закінчення війни зможе повернутися додому:
"Коли війна закінчиться, авжеж хочеться повернутися в своє рідне місто, але там вже доля покаже, як воно буде".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
