В Одеському музеї Західного та Східного мистецтва 27 березня відкрили візуально-філософський проєкт "Куди веде течія?". Експозиція досліджує, як історична пам’ять, соціальні сценарії та радянське минуле продовжують впливати на українців сьогодні.
Виставка триватиме протягом місяця. Вона складається з двох частин, де звичні побутові предмети — від старого килима до залишків зброї — втрачають утилітарні функції й набувають нових сенсів. Організатори підготували публічну програму: авторські екскурсії, лекції та відкриті діалоги з глядачами.
Загалом в експозиції представили більше 30 робіт від трьох авторок: Lesiapik, Олександри Худинцевої та Анастасії Бас.
Абсурдний перформанс на пляжі та сімейний килим
Основою першої частини експозиції стали фотографії Олександри Худинцевої. На знімках зафіксували перформанс: діджитал-мисткиня Lesiapik пилососить старий килим просто на морському узбережжі.
Фотографка Олександра Худинцева зазначає, що цей абсурдний жест символізує звичку діяти за старими сценаріями у змінених обставинах:
"Ми винесли килим, змінили його сенс, і він став символом. Леся пилососить пляж. Це абсурдна справа, яка, можливо, не має фіналу. Це символізує те, що в деяких обставинах ми діємо за старими сценаріями, використовуємо конструкції, які нас обтяжують".
Худинцева додає, що проєкт пропонує глядачеві замислитися, як працювати з радянською спадщиною, що дісталася від бабусь і дідусів, та чи варто бездумно брати її у своє майбутнє.
Сама Lesiapik розповідає, що використаний у перформансі та експозиції килим — її реальний сімейний спадок, якому понад 50 років. Авторка наголошує на бажанні спонукати людей зупинитися й озирнутися.
За її словами, війна вносить корективи в життя, проте люди часто продовжують рухатися за інерцією. Мисткиня прагне, щоб відвідувачі поставили собі питання, як саме використовувати цей спадок і чи актуальний він сьогодні.
Крім фотографій, у залі розташований сам килим, який слугує інтерактивною фотозоною для відвідувачів, а також роботи Lesiapik. Зокрема — символічний автопортрет одеситки під час війни, що уособлює тяглість часу та шлях до нових рішень.
"Дерево життя" з гільз та символи надії
Інша частина експозиції — це понад 20 робіт концептуальної мисткині з Криму Анастасії Бас. Якщо у попередніх проєктах вона рефлексувала на тему жахів війни через образи ляльок-неваляшок, то цього разу фокусується на майбутньому.
Авторка створила об'єкт "дерево життя", використавши відстріляні гільзи та інші артефакти війни. Мисткиня пояснює прагнення знайти питомо український, глибинний символ замість радянських маркерів:
"Мені раніше хотілося відректися від минулого, від спадку, від дитячих установок і подумати більше про символ, який надихатиме. Не символ Радянщини чи РФ, а український, глибинний, потужний. І тоді я зачепилася за образ "дерева життя". Він так само вибудовується з гільз, із залишків, що несуть смерть. Зі символів смерті скласти щось про життя. Бо хочеться думати про майбутнє, хочеться давати самій собі надію".
Анастасія Бас додає, що спільна виставка дозволила авторкам об'єднати зусилля та сильніше підкреслити спільні питання, а місячний формат роботи у музеї дасть змогу багатьом відвідувачам подумати про вплив спадщини та знайти сили жити далі в умовах війни.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
