Сергій Мілевський — актор оригінального жанру, відомий сценічним образом Manila Boss. Він народився у Дніпрі, закохався в Одесу, працював провідником пасажирського вагона, а нині живе й виступає в Києві. У відвертій розмові для проєкту "Свої люди" Сергій говорить про drag-культуру в Україні, життя і сцену під час війни, хейт, військових у залі та місто, куди мріє повернутися після перемоги.
"Одеса взяла вайбом"
Сергій Мілевський народився і виріс у Дніпрі. За освітою він — провідник пасажирського вагона, залізничник. Каже, що цей вибір не був випадковим: навіть у вагоні поїзда він залишався актором.
"Це все одно спілкування з людьми. І все одно ти виконуєш якусь роль. Головний актор у вагоні", — пояснює він.
В Одесу Сергій переїхав задовго до повномасштабної війни — спонтанно. Разом із подругою приїхав сюди на кілька днів відпочити, але вона повернулася до Києва, а він залишився.
"Як зараз модно казати, Одеса взяла вайбом. Тут люди можуть і жити, і кайфувати від життя, і працювати паралельно. Море, пляжі — це прямо про мене. Я за цим дуже сумую зараз у Києві", — говорить Сергій.
Його улюблені місця — море, Привоз, парки. Каже, що саме в Одесі відчував баланс між роботою і життям.
Manila Boss і drag як акторська гра
Сценічний образ Manila Boss з’явився задовго до Одеси. Сергій пояснює: drag — це не перевдягання заради епатажу, а форма акторської гри.
"Загалом drag-шоу — це акторська гра. Коли одна людина грає роль іншої статі. Це образ, персонаж, а не спроба "зробити з хлопця дівчину", — каже він.
За словами актора, подібні практики існували ще з античних часів — у давньогрецькому театрі, де жінкам було заборонено виходити на сцену, а жіночі ролі виконували чоловіки.
Вперше Сергій вийшов на сцену у 17 років. Тоді ж почав самостійно створювати образ: купував перуки, косметику, переробляв одяг, вчився наносити грим.
"Це все було дуже наївно, але мені було цікаво. Я поступово збирав базу: косметика, костюми, досвід", — згадує він.
Перші виступи були ще в підлітковому віці, і за них навіть платили — щоправда, символічно. Стабільні гонорари з’явилися пізніше, після переїзду до Києва у 2015–2016 роках, коли Сергій почав працювати в клубі на постійній основі.
Родина, сприйняття і прийняття
Рідні спочатку не розуміли, що таке Manila Boss. Сам Сергій зізнається: пояснити це було складно.
"Я не міг тоді нормально пояснити, що це не якесь збочення чи відхилення, а про творчість. Мені було 17 років, і я просто пробував", — каже він.
На виступи батьків він не запрошував. Мама бачила образи на фото і відео, іноді радила щодо макіяжу.
"Вона казала: "Дуже багато тіней, дуже великий рот". А я пояснював, що це гіпертрофовано, це образ. Зараз вона просто дивиться, і їй подобається", — розповідає Сергій.
Війна і рішення поїхати з Одеси
Після початку повномасштабного вторгнення Сергій знову переїхав — цього разу з Одеси до Києва. Каже, що це було вимушене рішення.
"У мене попросту почав їхати дах. Я жив у небезпечному районі. Дійшло до того, що я звертався до психіатра, пив серйозні рецептурні ліки через тривожність. Почалися панічні атаки", — говорить він.
Друг із Києва запропонував змінити обстановку. У столиці Сергій відчув себе спокійніше і майже одразу отримав роботу. День початку війни він пам’ятає чітко.
"Мама подзвонила і сказала: "Синок, почалася війна". Я почув вибухи зі сторони моря і зрозумів, що це все вже дуже серйозно", — згадує актор.
Попри життя в Києві, він зізнається: столиця — не його ритм.
"Кожного дня сподіваюся, що скажуть: все закінчилося. І на наступний день — потяг, валізи і я в Одесі".
Сцена під час війни і військові в залі
Після початку війни роботи стало менше. Не настільки за грошима, як за кількістю виступів. Але сцена для Сергія залишилася роботою — навіть у складні часи.
"Я виступаю 17 років. Це вже досвід. Ти можеш бути без настрою, втомлений, але виходиш у зал з посмішкою і намагаєшся дарувати людям гарний настрій. Попри все", — каже він.
Аудиторія теж змінилася. Якщо раніше на вечірки приходили дуже різні люди, то зараз з’явилася нова категорія — військові.
"Військові чоловіки, військові жінки. Хтось у відпустці, хтось на лікуванні. І коли є можливість, вони приходять просто трохи відволіктися", — розповідає Сергій.
Він зізнається: завжди намагається підійти до людей у формі, поговорити, подякувати.
"Такі реалії у нас зараз".
Хейт та особисті кордони
Хейт у соцмережах Сергій отримує регулярно. Але відповідати на агресію не вважає за потрібне.
"Я не провокую і не агресую. Просто не відповідаю або блокую. Немає сенсу щось комусь пояснювати — у кожного своя правда", — каже він.
Маніла і Сергій: баланс життя
Сьогодні Manila Boss займає в його житті значно менше часу, ніж раніше. Сергій говорить, що почав більше цінувати особистий простір.
"Хочеться жити і насолоджуватись життям, наскільки це можливо", — пояснює він.
Серце чоловіка наразі вільне. Замість романтичних стосунків — мопс Степанчик, який з’явився у його житті чотири роки тому.
"Він у мене погладшав на кілограм, тому в нас щоранку і щовечора марафони", — жартує Сергій.
Чому не виїхав за кордон
Сергій принципово залишився в Україні.
"У мене тут батьки. Я не уявляю, що я кудись поїду, а вони залишаться тут. Я хочу жити тут — спокійно і вільно", — каже він.
На початку війни Сергій долучався до волонтерства: допомагав ВПО, працював у соціальній організації, брав участь у зборах.
Мрія після перемоги
На запитання про мрію Сергій відповідає без пафосу і без сумнівів:
"Щоб закінчилася війна. І на наступний день — валізи, чемодани, собаку під мишку і повертаюся в Одесу. Дуже хочу повернутися в Одесу. Бо це моє місто".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
