В Одесі відбувся триденний захід для патронатних родин — сімей, які тимчасово беруть до себе дітей у кризових ситуаціях. Шість родин з різних громад області приїхали разом з біологічними та влаштованими дітьми — загалом 37 людей.
Мета зустрічі — допомогти вихователям уникнути емоційного виснаження, адже вони щодня працюють із травмованими дітьми, пояснює керівниця з розвитку та інтеграції департаменту соціально-психологічних послуг благодійного фонду "Шлях додому" Оріна Осіпова. За її словами, такий формат проводять уже вп’яте.
"Їхня робота надважка. Ми збираємо вихователів, щоб вони могли фізично, духовно й емоційно відновитися", — додала національна тренерка Ольга Пашко.
Що потрібно знати про патронат
Патронат — це тимчасове влаштування дитини до сім’ї вихователя. Малечу повертають до біологічних батьків або влаштовують у прийомні форми виховання чи на усиновлення.
Щоб стати патронатним вихователем, людина проходить спеціальне навчання, збирає пакет документів, знаходить помічника та отримує сертифікат. Під час курсів — 120 годин, затверджених Мінсоцполітики — майбутніх вихователів навчають роботі з травмованими дітьми та наданню психологічної підтримки.
Вони отримують заробітну плату й допомогу на утримання дітей, однак головне в їхній роботі — постійний контакт, включеність і здатність приймати дитину з її історією та болем.
"Вони – вдома": історія Марини Гусейнової
Марина Гусейнова дізналася про патронат випадково — з телевізійного сюжету. Каже, що з чоловіком давно мріяли про велику родину.
"У нас троє своїх дітей, але ми хотіли більшого — хотіли допомагати іншим", — розповідає вона.
Зараз у сім’ї Гусейнових живуть п’ятеро дітей: рідний син і четверо під патронатом — 11, 10, 9 та 5 років. Для них облаштували окрему кімнату.
"Вони живуть як мої рідні діти. У них є все: ліжка, телевізор, речі. Вони — вдома", — каже Марина.
Часто діти приходять із важкими історіями — голодні, занедбані, без базових навичок гігієни.
"Ми вчимо їх усьому з нуля: як митися, тримати ложку, одягатися", — додає вона.
Найважче — моменти прощання.
"До маленьких дітей дуже швидко прив’язуєшся. У нас була дівчинка, яка прожила десять місяців. Ми хотіли її удочерити, але її забрала мама. Це був найболючіший момент", — згадує вихователька.
За п’ять років через її дім пройшло понад 20 дітей. Найтравматичніші історії — про насильство і залежність дорослих.
"Діти приходять закриті, як їжачки": історія Лариси Пислар
Лариса Пислар із Татарбунар працює патронатною вихователькою вже п’ять років. До цього понад два десятки років працювала у дитячому садку, але залишила роботу, щоб повністю присвятити себе дітям.
"Я тоді навіть не знала, що таке патронатна сім’я, але одразу загорілася", — згадує вона.
За цей час через родину Пислар пройшли 32 дитини. Нині вони виховують двох: 11-річного хлопчика та немовля віком чотири місяці.
"Діти приходять закриті, як їжачки. А за місяць-два стають іншими — відкриваються, довіряють. Усі вони хочуть одного — щоб їх любили", — говорить Лариса.
Як минув триденний захід
Фонд "Шлях додому" підготував для родин насичену програму: гончарство, ліплення з глини, декупаж, бісероплетіння, акторську майстерність, фінансову грамотність, заняття з музики й нейрографіки.
Діти працювали з психологами, дорослі могли відвідати масаж. У програмі також — похід до Одеського оперного театру та поїздка на дитячий майданчик.
Організатори наголошують: такі зустрічі не лише розвантажують вихователів, а й дають дітям можливість побути разом у безпечному середовищі.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
