36-річний підполковник морської піхоти Максим Авраменко з Луганщини понад десять років воює за Україну. Він пройшов Іловайськ, пережив 119 днів у полоні, захищав Миколаївщину, Херсонщину та Донбас, а нині продовжує службу. За те, що відмовився стати на прапор України в полоні, йому стріляли по ногах.
Від добровольця до морського піхотинця
Максим Авраменко родом із Первомайська на Луганщині, нині це окупована територія. У 2006 році він переїхав до Києва, де навчався в Національному авіаційному університеті. Коли у 2014 році почалася війна, записався добровольцем у батальйон "Донбас".
Першими боями для нього стали операції в Попасній та Лисичанську. Згодом він вирушив до Іловайська, де 23 серпня разом із побратимами зайшов у місто. Після виходу з так званого "зеленого коридору" підрозділ потрапив у полон.
"Я пробув там 119 днів. Мені прострелили ноги з пневматичного пістолета через те, що я відмовився стати на український прапор. Я його переступив. При спробі ще раз, щоб я став на нього, я відмовився. І після цього мене вивели на окрему розмову. З застосуванням фізичної сили і так само з застосуванням пневматичного пістолета", — згадує Авраменко.
У грудні 2014 року його звільнили з полону. Після реабілітації чоловік повернувся до служби й допомагав визволяти з російського полону інших військових.
Повномасштабна війна
Перед повномасштабним вторгненням Авраменко разом із побратимами обрав 35-ту бригаду морської піхоти. 24 лютого 2022 року він вивіз родину на Захід України, а сам повернувся до війська.
"24 лютого нас розбудила теща із словами, що бомблять Київ. Ми зібрали речі. Автівка у мене на той час була повністю завжди заправлена. Я зібрав родину, забрав дитину і за домовленістю зі своїми побратимами вивіз на Західну Україну. Після цього сам приєднався до сил оборони і взяв зброю в складі 35-ї бригади", — розповідає морпіх.
Першим завданням стала оборона узбережжя в Кароліно-Бугазі. Саме там чоловік "познайомився" з 18-м окремим батальйоном морської піхоти.
"Нам сказали, хлопці, є десантно небезпечна ділянка, і, скоріш за все, там буде висаджуватись десант. Там були добровольці, і тому не було сумніву, що навіть при втраті ми будемо битись до останнього", — згадує Авраменко.
Згодом його підрозділ тримав позиції на Вилківських островах та брав участь у боях на Миколаївщині й Херсонщині. Під час визволення Херсонщини Авраменко отримав уламкове поранення, але після лікування повернувся до строю. У 2023 році він воював на Донбасі, а також брав участь в операції на правому березі Дніпра в Кринках.
З квітня 2024 року Максим Авраменко був командиром 18-го окремого батальйону морської піхоти. У 2025 році він передав керівництво 18-м наступнику, командиру Дмитру Веретенникову. Від цього дня змінилась і назва — відтепер це 18-й окремий протитанковий батальйон.
Про підтримку родину
Попри постійні ризики та службу, найближчі завжди були поруч із ним. Авраменко згадує, що його дружина прийняла його рішення й ніколи не відмовляла від війська:
"У нас не було розмови, відмовлення і так далі. Вона поставила зрозуміння до мого рішення. Його підтримала і за що я вдячний. Вона ніколи не намагалась мене відмовити. Я дуже вдячний їй за це. Вона поважає мій вибір і поважає мій шлях".
"Я буду за неї гризти горло"
Авраменко відверто говорить про свою мотивацію:
"Я українець. Це моя земля. Я буду за неї гризти горло. Я люблю це все. Я люблю цю природу. Я люблю цей край. Я люблю цю культуру. Я люблю наш народ. І я чоловік. Я мушу захищати свій рід, свій народ і свою землю".
Сьогодні підполковник завершує службу на Півдні й продовжує бойовий шлях у новому підрозділі. Його мрія після перемоги — вирушити в гори, провести час із родиною та будувати успішну Україну.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
