Арсен Мірзоян — український співак вірменського походження, автор пісень та заслужений артист України. З 2014 року артист активно їздить на передову до військових з концертами, а з початку повномасштабного вторгнення збирає на допомогу армії та волонтерить.
В інтерв'ю для проєкту "Свої люди" співак розповів про новий мініальбом "Позивні". А також про особисте життя та кризу у стосунках з Тонею Матвієнко, про що пише жовта преса та де живуть діти Арсена від першого шлюбу.
У грудні 2024 року Арсен Мірзоян презентував мініальбом "Позивні", у який увійшли п'ять пісень-історій, "прожитих і написаних з бійцями".
Альбом "Позивні", розкажіть про нього. Як він був створений?
Кожна пісня має свою історію: все, що прожито, побачено, зважений діалог, без зайвих прикрас, без всього того. Є конкретні цитати від бійців, є якась хронологія описана в піснях. Просто така невеличка серія невигаданих історій. Це міні-альбом, там лише 5 пісень, деякі вірші лишились просто віршами, я їх на музику не поклав. І це непроста тематика, і щоразу просто проживати все це на сцені, воно не завжди просто.
Це саме ті, кого я знав особисто. Це дуже багато людей, це і 93 бригада, і ДШВ, і 82, і 132 розвідбати, і 43 механізована.
Чи є серед них наша одеська 28 ОМБр ім. Лицарів Зимового Походу?
До Лицарів Зимового Походу ми часто навідувались. Олександр Давидченко був у них комбригом деякий час. Це комбриг 72 бригади, і, відповідно, цій людині ми дякуємо за оборону Києва. Була в нас одна особлива історія. У нього улюблена пісня "Карбонові банди". І я пам'ятаю, це була Авдіївка, і ми співали. Цокольне було приміщення, і в цей момент прилетіло два 120-х. І так стало темно-темно, ніхто нічого не бачить. А я машинально сиджу, граю. Ну, я вже не співаю, але голова, розум від'єднався від тіла.
Я сиджу, далі граю.Чую, він по рації каже "Оце ти, Романич, залізяка, два 120-х прилетіло, а ти сидиш і далі граєш". А я кажу: "Я не залізяка — я тормоз". Я не зрозумів, що відбувається. Я просто машинально сиджу, граю. А сам дивлюсь, з'являються силуети бійців. Думаю, так, ніхто нікуди не біжить. Ну, типу, все нормально, паніки немає. Отряхнувся і далі продовжили концерт.
І саме тоді, я пам'ятаю, коли ми виїжджали, Олександр каже: "А що ж ви до мене не заїхали?". Не завжди вдається. Я кажу: "Ну давай десь пересічемось, на якийсь АЗС, і спеціально для тебе я заспіваю твою улюблену пісню". І так тоді вночі зустрівся на якійсь заправці, він приїхав, я дістав гітару і прямо на заправці зіграв йому ту пісню. Випили каву і поїхали всі далі.
Арсен Мірзоян один із найактивніших волонтерів, який з 2014 року їздить на фронт, аби особисто виступати для захисників. Співак збирає кошти та особисто закуповує і передає найнеобхідніше.
Ще були на Запорізькому напрямку, це 102 бригада, 110 та 108. Вже вночі, коли ми приїхали в 108, нас накрили КАБами. На щастя, всі живі, але шість автівок ми втратили, тому зараз треба саме зібрати хоч на щось, хоч якось. Зараз теж машина вже є, вже будемо гнати на Куп'янськ, вирішуємо, хто. І на Донецькому напрямку нас чекають 32 танкова і 93-тя, яку ми не оминемо.
В одному з ваших інтерв'ю ви казали, що не їздите з концертами з пустими руками й просто так. Чи бувають концерти виключно для підняття морального духу бійців без практичної допомоги? Як ставитесь до таких артистів які приїздить тільки поспівати?
У нас доходило до того, що коли ми виїжджаємо, ми розуміємо, що ми забули гітару. В такі моменти ми завжди шукаємо, де купити в мережі гітари, або заїхати десь поблизу її купити. Тобто ти все одно повз якийсь населений пункт проїжджаєш, Краматорськ, і ми купуємо там гітару. І потім там на ній, відповідно, і граємо, і часто лишаємо бійцям. І на Запорізькому напрямку, я лишив гітару. Вона була вже з автографами.
Хтось мені запропонував, давай її виставимо на аукціон. Гарна гітара, і вона дуже багато чого бачила, але я так побачив, як один боєць захопився, сидів, грав. Я кажу: "Слухай, давай я тобі подарую цю гітару". Тому що насправді такі психологічні розвантаження, бо гарна гітара — це трошки є медитація. Він колишній боєць 17-ї танкової, я не буду розказувати, про що мова. Всі, хто знає, той знає, що таке 17-та танкова.
Є такі заїзди, коли ти в'їжджаєш на позиції давати концерти, туди, куди артисти не заїжджають ніколи. І щоб туди заїхати, твоя задача, щоб про це не знав комбат, наприклад. Не те, що комбат, комбриг навіть не повинен знати, що ти туди приїхав.
А таке буває, що артист приїжджає секретом?
Так, бо тебе на позицію не пустять. Це позиція, де вже йдуть бої.
Особисто вам не потрібне розвантаження в цьому щільному графіку поїздок на фронт?
Насправді розвантаження відбувається там. Буває так, що саме там ти якось висипаєшся. Прийшов, ліг, спиш. Ти можеш там спати, тебе будять кричать: "Ми здаєм, Мірзоян вставай, прокинешся в полоні". Один раз у нас так було, до нас в гості на позиції проїхав танк, а я спав. Я кажу: "Макар, давай так, ви військові, ви воюйте, а я посплю ще".
І як спалось?
Ти жартуєш, а потім ти прокидаєшся і бачиш, як комбат в трусах біжить по городу в січні. Думаєш, значить, щось трапилося. Прибігаєш на КСП, дивишся — пішли групи. Причому немаленькі. Бувають групи по 15 йдуть. З маленькими групами то ще ладно. Різне буває.
Арсен Мірзоян народився 20 травня 1978 у Запоріжжі. Український співак вірменського походження, автор пісень та заслужений артист України (2020). Здобув славу після участі в талант-шоу "Голос країни". 2017 року Арсен брав участь у національному відборі на Євробачення з піснею "Джеральдіна", яку він написав у співавторстві з Полем Манондізом. Пісня посіла третє місце у півфіналі.
Скажіть, будь ласка, в Україні вже відбувся відбір на Євробачення, куди артисти їдуть в тому числі, щоб розповідати Європі про війну. Ви теж брали участь у Євробаченні свого часу. Після 2022 року не було бажання ще раз спробувати себе і мати можливість поділитися своїм досвідом.
Ну, брав участь, так. У ті часи то була зовсім інша історія. Євробачення — політичний конкурс і тому, в принципі, виконавці, які їдуть туди, вони мають доносити щось суспільству. Тому що, як не крути, проти нас працює дуже потужна машина, і ми поки що інформаційну війну програємо. І тому це треба робити. У нас є молоді талановиті артисти. Як-то кажуть, вперед і з піснею. Що стосується політики загалом, то я ніколи не буду політиком.
Арсен Мірзоян одружений з Тонею Матвієнко. Артисти познайомились у 2011 році на проекті “Голос країни”. На той момент співак був одружений. Зараз подружжя разом більше 10 років, мають спільну доньку Ніну.
Чи часто вам вдається бачитись з вашою дружиною Тонею Матвієнко? Чи збігаються ваші гастрольні графіки?
Вона їздить, я їжджу. Не часто нам вдається бачитись, але ми намагаємося якось знайти час. Бо треба ж комусь бути з малою. Їй вже дев'ять.
Чи вплинула війна вплинула на ваші стосунки? На час, який ви можете проводити разом?
Війна вплинула на цінності. Це як коли книги, фільми втрачають сенс і ти, в принципі, бачиш справжні цінності, про які тобі не треба розповідати, про які тобі не треба десь читати. Воно все оголилось одразу після повномасштабного вторгнення.
Дуже багато джерел писало про те, що ви розлучаєтесь, чи можете ви це спростувати?
Офіційні джерела про це не писали. Писала "жовтуха". А що "жовтуха" пише, мені то не цікаво, вона там пише щось собі. Як то кажуть, годує натовп. Та хай пишуть, господи.
Чи ревнує Тоня до прихильниць на концертах?
Ні, не ревнує. Вона може якось зреагувати на все це, але це не стосується прихильниць. Це стосується окремих персон.
Вже пройшов рік, як пішла від нас Ніна Митрофанівна Матвієнко, мати вашої дружини. Як Тоня пережила цю втрату?
Дуже важко. Ну, в принципі, вона вже оговталась. Оскільки Тоня ще й артистка, то іноді їй нагадують про щось люди, з якими вона зустрічається. Всякі такі ситуації. Я не знаю, якими їх назвати. Там, наприклад, Тоня приїжджає в Америку і до неї люди підходять і питають, а чого Ніна Матвієнко не приїхала? Я не кажу, що там всі в Америці не знають. Але бувають такі якісь історії абсурдні…
Тоня, зокрема, випускала пісню, яка називається "Ти – це я", присвячену мамі. І ще одна з таких пісень на пам'ять імені Ніни Митрофанівні — це "Сік землі". Втрата Ніни Митрофанівни, це насправді втрата державного рівня. Як на мене, я згадую, саме в ті дні я не бачив від держави належної реакції. Тому можу процитувати ще раз Олександра Положинського: "Я не хочу бути героєм України. Не цінує героїв своя країна".
Мати Тоні Матвієнко, народна артистка України Ніна Матвієнко - українська співачка та акторка. Народна артистка Української РСР (1985), лауреатка Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка (1988), Герой України (2006), Національна легенда України (2024, посмертно). Померла артистка 8 жовтня 2023 року, на 75-му році життя.
До речі, про державні нагороди. У вас теж є державна нагорода, розкажіть про неї. Як ставитесь до визнання державою ваших заслуг?
У мене є "За допомогу війську" від Валерія Залужного. І ще в мене є якась медаль від Валерія Федоровича. Але це ще до повномасштабного вторгнення. Тоді ще не був Залужений в тому статусі.
Я ніяк не ставлюсь. Все одно, процедури відмови не існує. Я ставлюсь до цього, як аванс. Думаю, якщо мене відзначили, значить мені треба більше працювати. Якось треба, щоб мені не було соромно. Бо я знаю людей, які більше заслуговують на ті нагороди. Я завжди згадую собі якихось снайперів, якихось бійців. Але згодом, в принципі, я бачив, що керівництво бригади подає на знаки таких бійців. Або я приїжджаю і можу комбату нагадати. Але саме ті бійці, вони теж так, знаєте, скромно себе поводять.
Артист має Орден "За заслуги" III ст. (23 серпня 2022) — за значні заслуги у зміцненні української державності, мужність і самовідданість, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий особистий внесок у розвиток різних сфер суспільного життя, відстоювання національних інтересів нашої держави, сумлінне виконання професійного обов’язку.
Арсен Мірзоян у шлюбі з Тонею Матвієнко з 2017 року. Це другий шлюб для Арсена. Від попереднього шлюбу чоловік має двох синів.
У вас є два сини. Чи бачитеся ви з ним?
Так, один син у мене живе в Німеччині. Тільки телефоном розмовляємо. Він там вже вчиться, вивчив німецьку. Ну, якось адаптується там. А старший син живе в Запоріжжі Він студент.
Це був його вибір, залишитись в Запоріжжі?
Це його вибір. Я кажу: "Давай так, ти їдеш в Запоріжжя, у тебе є квартира. Ти вчишся. У тебе є коло спілкування. Ти маєш цей соціум свій проживати, бо студентські роки вони найкращі".
Чи вдається вам разом бачитись з Ніною, з Тонею? Можливо, ви ще щось готуєте, всі знають, що ви добре готуєте.
Я просто готую. Люблю борщ готувати. Тоня прямо кричить, досить борщу, все.
Арсен вправний кулінар, а також полюбляє спорт, їзду на велосипеді, волейбол. У шкільні та студентські роки грав у театрі та професійно займався гандболом.
Райдер Арсена Мірзояна: чи є особливі моменти, які обов'язково повинні бути?
Немає, жодного, взагалі нічого. Ніяких особливих. Я цього не розумію. Я думаю, якщо це "незвичайне" мені треба — я візьму з собою.
Чи є у вас найбільший страх і якщо є, то який?
Взагалі найбільший мій страх — це безпорадність. Колись ми замислювались на цю тему й один з таких кричущих моментів, це ми родиною тоді обговорювали, наприклад, Голодомор. І ось це саме той момент, саме страшне, коли твоя дитина хоче їсти, а ти нічого не можеш зробити, ким би ти не був.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
